Мій чоловік дуже хотів, щоб я готувала, як його мама. І я так старалася! Я ходила до свекрів, дивилася, як готує свекруха, записувала її рецепти, готувала разом з нею голубці, вареники, різноманітні котлети-пальчики-биточки, всіляку випічку, перші страви. Запрошувала її до себе, щоб знову ж таки разом готувати. А потім я дізналася, що у чоловіка є інша, до якої він і пішов. Нашому шлюбові було три роки, синові – два…
– Я дуже тебе кохаю! Але прошу тебе про одне – навчитися готувати, як моя мама, бо я без її страв не зможу! – попросив мене тоді ще майбутній чоловік, мій коханий Сашко.
І мені так хотілося відповідати його вимогам! Мені так хотілося стати господинею його мрії! Я так старалася!
На стільки, що ходила до свекрів, дивилася, як готує свекруха, записувала її рецепти, готувала разом з нею голубці, вареники, різноманітні котлети-пальчики-биточки, всіляку випічку.
Запрошувала її до себе, щоб знову ж таки разом готувати. Я чекала дитинку, не працювала, тому мала на все час і велике бажання.
І Сашко так нахвалював мої страви, говорив, що я готую голубці і яблучний пиріг ще смачніше, ніж його мама! І це для мене було краще за будь-які компліменти!
Ніколи в нашому домі не було магазинних пельменів чи вареників, готовою піци.
…А потім я дізналася, що у чоловіка є інша, до якої він і пішов. Нашому шлюбові було три роки, синочкові – два.
***
Багато довелося пережити. Все минулося. Тоді мене дуже підтримали батьки і навіть свекри. Без них усіх я б не справилася.
Зараз я вже сім років, як заміжня вдруге, у нас зі Станіславом три роки тому народилася дівчинка. Тепер я щаслива мама двох дітей – Марійки і Остапчика.
За сім років я жодного разу не зліпила ні одного пельменя чи вареника, не спекла жодного пиріжка, лише іноді готую борщ чи суп за рецептами колишньої свекрухи. Але це – ну дуже рідко. А переважно ми їмо й готуємо дуже прості страви: каші, картоплю, рибу, м’ясо, салати або ж купуємо готові смачні страви і цим дуже економимо час, витрачаючи на його на інше: роботу, прогулянки, спілкування.
Я давно зрозуміла, що щастя – не у вмінні жінки, дружини готувати. Воно в іншому, і я знаю, у чому.
Але своїй колишній родині, Сашкові, його мамі я вдячна за всі уроки, і хороші, і погані… Я стала сильнішою.
Своєму сьогоденню я вдячна за все, що маю, за все, що мене оточує. А своїй родині – Станіславу і дітям – за те, що цінують мене не за вміння щось приготувати, а за те, яка я є!
Автор – Альона М.
Спеціально для видання Ibilingua.com.
Передрук без гіперпосилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook і залишайте свої коментарі!
