Мій чоловік прийшов з роботи втомлений і голодний. Мене дома не було. Наталя в той час гралася з Андрійком в кімнаті. Моя подруга в нас дома, як своя людина, тому пішла на кухню, розігріла борщу, зробила канапки, і подала Денису. Коли цю картину побачив син, то миттю побіг в кімнату, взяв наше сімейне фото і почав обіймати своїми маленькими рученятками. Наш син тоді майже не розмовляв, та його посил зрозуміли всі.
Історія з мого життя, яку ми ніколи не забудемо, хоча з того часу спливло вже багато води.
Мій маленький син, на той час, і такий вже дорослий сьогодні, вже тоді дав нам зрозуміти що він є оберегом нашої сім’ї.
Розкажу вам трішки про нас. Сім’я у нас, на мою думку, чудова і зростає у нашій сім’ї два синочка. У той час коли сталась ця пригода, менший Павлик ще не народився, а от старшенький Андрійко вже радував нас своєю присутністю.
Відразу зізнаюсь, що Андрійко дитина з особливими потребами. Незважаючи на всі труднощі, які нам приходилось пережити в вихованні нашого синочка, ми найщасливіші батьки на світі.
Він вчить нас радіти простим речам і маленьким успіхам. І ще багато можна розказувати про наше життя, адже воно таке насичене подіями і цікаве історіями, однією з яких хочу поділитися з вами.
В цей день я мала одну дуже важливу справу, тому мені потрібно було без Андрійка з яким я постійно разом, поїхати по справах в місто, а чоловік десь до пів години вже мав повернутись додому з роботи.
Тому я попросили свою подругу, яка часто буває в нас, щоб ці пів годинки, до приходу чоловіка, побула з Андрійком.
Він її дуже добре знав, скажу більше, в них була своя любов, яка закінчувалась теплими обіймами і навіть поцілунками в щічку.
Так ось, мене немає. Подруга Наталка з Андрійком граються в ігри, і тут приходить мій чоловік замучений і голодний з роботи. На що моя подруга вирішила, а вона в мене як в себе вдома, погодувати моїх хлопчиків. Розігріла борщик зробила бутерброди і кличе їх до столу їсти.
В той момент коли Наталка подавала чоловіку тарілку з їжею, Андрійко піднявся з крісла і хутко побіг в іншу кімнату, взяв наше фото де ми втрьох і почав міцно до себе притуляти. Коли чоловік з Наталкою прибігли вслід за ним, то все зрозуміли і без слів.
В Андрійка проблеми у вимові слів, які ще й досі ми не подолали, але це не завадило йому показати, наскільки важлива і дорога для нього його сім’я.
Моя подруга мені телефонує і плаче, а я плачу разом з нею. Так, в її очах був страх і цей страх був в моєму серці, адже ми всі розуміли що завдали неймовірного стресу нашому хлопчику.
З того дня, кожен з нас зробив для себе урок з цієї ситуації.
Сьогодні мій Андрійко вже дорослий він вже учень 7 класу і навчає його найулюбленіша вчителька Української мови, наша сімейна подруга – Наталя Степанівна.
Автор – Наталя У
Передрук заборонено!
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
