fbpx
життєві історії
Мій дорослий син давно живе в іншій країні. Невдячне створіння! Я переїхала до нього, і вже тут вирішила з ним не спілкуватися. Я працюю, знайшла тут хорошу роботу. Звертаюся до нього, а син допомагає знехотя. Допоможе, але перед цим висловить, що набридло зі мною панькатися, або не відповідає взагалі. На роботі до мене почав залицятися колега, він також з України

Мій дорослий син давно живе в іншій країні. Невдячне створіння! Я переїхала до нього, і вже тут вирішила з ним не спілкуватися. Я працюю, знайшла тут хорошу роботу.

Мій дорослий син Іван вже 10 років одружений. Жили ми в різних країнах, бо вони з дружиною виїхали, а тепер я три місяці, як переїхала теж в його країну, але живемо окремо один від одного.

Я працюю, влаштувалася тут на хорошу роботу. Дзвоню йому, прошу допомогти з правильним перекладом фраз, розмова займає не більше, ніж 5-10 хвилин. Я ще не адаптувалася в новій країні, є купа різних питань і нюансів. Звертаюся до нього, а син допомагає знехотя. Допоможе, але перед цим висловить, що набридло зі мною панькатися, або не відповідає взагалі.

Виростила його сама. Був в дитинстві дуже хворобливий і по півроку лежав у лікарні, а я приходила після роботи і займалася з ним, щоб в школі не відстав. Не чекаю нагороди, я зробила все, що могла, для Івана, аби він став гідною людиною.

Раніше цінував мене, але коли одружився – зовсім змінився. У нього перевернулося свідомість. Він тепер не тільки забув, хто його виростив, але ще й вважає мене винною, що я приділяла йому мало часу, б опостійно працювала. Але ж працювала я заради нього!

Начебто йому все з пам’яті стерто і вставлено інший мозок. Можливо, це вплив невістки. Іван говорить, що я ніколи не цікавилася його життям, і зараз, якщо дзвоню, то тільки щоб попліткувати і попросити про допомогу з мовою чужої мені країни. Ми живемо в Німеччині.

Я іноді думаю, що, може, у нього проблеми з головою, тому що він не пам’ятає, як я питала у нього завжди, як його справи, ціковилася, чи не потрібно чого, поради давала, допомагала матеріально, поки вони на новому місті влаштовувалися.

Все забуто і перевернуто. Коли я сказала синові, що не заслуговую такого ставлення, запитала, чому діти не цінують своїх батьків за життя, адже я у нього одна і колись йому буде соромно за свої слова він  відповів, що я намагаюся нав’язати йому почуття провини, маніпулюю, тому і отримую таку віддачу.

Заблокувала його всюди, де тільки можна і вирішила більше не спілкуватися. Ніколи. Написала, що якщо він не оцінив мою присутність, нехай оцінить відсутність. Не знаю, чи намагався відповісти, адже кругом Ваня у мене заблокований.

Ось так у мене склалося з єдиною дитиною. На роботі до мене почав залицятися колега, він також з України, але давно вже тут. І вирішила відповісти йому взаємністю. Можливо, хоч зараз знайду своє щастя!

Передрук без гіперпосилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook і залишайте свої коментарі!

You cannot copy content of this page

facebook