Мій колишній чоловік вважає, раз він платить аліменти і забезпечує сина всім необхідним, то він вільний. Але за що маю жити я? Ну, звісно, я беру більшу частину його переводів на себе, бо я все ж таки жінка. Поки я не працюю Андрій повинен забезпечувати і мене. Я надіялася, що знайду розраду у батьків, але ні. А потім і свекруха, хоч і колишня, зі мною зв’язалася. Як мені тепер з цим всім жити?

Я закрила телефон і сперлася лобом на долоню. Розмова з колишнім знову закінчилася нічим.

– Олено, та скільки можна? Андрій і так платить аліменти, а ти ще хочеш, щоб він тобі чоботи купував?, – сказала мама.

– Не мені, а Олексійкові! – я сердито подивилася на неї. – Дитині потрібне взуття на зиму, а я зараз без роботи.

– То знайди роботу, – буркнув батько, не відриваючись від газети.

Я закотила очі. Як вони можуть бути такими байдужими? Я ж їхня донька!

– Та я пробувала! – різко встала і підійшла до вікна, щоб не дивитися на їхні байдужі обличчя. – Але нічого не виходить.

Мама лише зітхнула.

– Доню, тобі вже не двадцять. Час брати життя у свої руки. Андрій платить гроші – от і розподіляй їх правильно.

– А як їх розподілиш, коли їх мало? – не вгамовувалась я. – Він живе в достатку, його матуся, до речі, в усьому його підтримує. А я маю тягнути все сама?

Мама подивилася на мене довгим поглядом, потім похитала головою.

– У тебе завжди винен хтось, але не ти.

Я відкрила рота, щоб заперечити, але в цей момент задзвонив телефон. На екрані висвітився номер колишньої свекрухи.

– Олено, – її голос був сухий і офіційний. – Андрій казав, що ти знову вимагаєш грошей.

– Я не вимагаю! – я аж задихнулася від обурення. – Йдеться про теплі чобітки для його сина!

– Він тобі щомісяця гроші дає, – незворушно відповіла вона. – Як ти їх витрачаєш – твоя справа. Але моєму синові вистачило б і половини тієї суми, щоб забезпечити дитину всім необхідним.

Я аж заціпеніла від злості.

– Ви серйозно? Він живе у великій квартирі, їздить на новій машині! Ви думаєте, що це справедливо?

Свекруха сухо засміялася.

– Олено, ти доросла жінка. Якщо не можеш себе забезпечити – це не Андрієва проблема.

– Але я мати його дитини! – не втрималася я.

– І що? Це не значить, що він має утримувати тебе.

Я різко вимкнула телефон і кинула його на диван.

Яка ж несправедливість! – сказала я, повертаючись до батьків. – Як можна бути такими черствими?!

Батько відклав газету.

– Олено, а ти взагалі пробувала стати самостійною?

– Я пробувала! – різко відповіла я. – Але я ще не знайшла, що мені підходить.

– Ти шукаєш вже два роки, – сухо зауважила мама.

Я не знала, що відповісти.

– Але ж Андрій…

– Андрій вже не твій чоловік, – перебила мене мама. – І він не повинен тягнути тебе на собі.

– Ви на його боці?! – я не вірила своїм вухам. – Мої рідні батьки!

– Ми на боці здорового глузду, – відповів батько. – І на боці нашого онука, якому потрібна мати, здатна самостійно дбати про нього.

Я сіла на диван, обхопивши голову руками.

А ви що думаєте? Чи зобов’язаний колишній чоловік підтримувати не тільки дитину, а й матір своєї дитини? Чи справді я вимагаю забагато?

Автор – Карамелька

Фото ілюстративне спеціально для ibilingua

Передрук суворо заборонений!