Іноді буває так, що ти і не знаєш, що чекає тебе за поворотом на шляху твого життя.
З чоловіком ми побрались коли нам було вже за двадцять. В нас були великі і щирі почуття, які ми намагалися пронести крізь все своє життя.
Своє гніздечко ми вили разом з батьками Олега, так звати мого коханого.
Так, не буду приховувати, було напочатку важко, адже батьки Олега вперше мали такий досвід, та з плином часу ми призвичаїлися один до одного, знаходили компроміси.
Одним словом, жалітись не буду, було різне та з моїм Олегом я готова була піти на край світу, як мене покличе з собою.
Він завжди був моєю підтримкою і розрадою, поряд з ним я була впевнена в завтрішньому дні, а відтак і в безпеці за своє майбутнє.
Згодом в нас народилась донечка, назвали ми її Любочкою, чоловік дуже любив її, для нього ми були найбільшим скарбом у житті, як часто Олег говорив мені про це.
Звісно, ми хотіли з Олегом ще діток, та все не виходило у нас, ми змирилися, і дякували Богу за нашу донечку Любочку. Та коли наша Любочка навчалась вже в дев’ятому класі, я дізналась що ношу малюка під серцем.
Скільки щастя було тоді у наших очах. Раділа і Любочка, що в неї буде братик чи сестричка. Раділа тоді за нас уся родина, а мій Олег дякував Богу, що вдруге зможе стати батьком.
Через дев’ять місяців в нас народився синочок, якого ми назвали Богданчиком, адже він був посланий нам від Бога.
І все б нічого, та до року часу не стало батьків Олега, важка недуга забрала їх від нас.
Важко ми перенесли цю втрату, та життя продовжувалось і ми маємо для кого жити далі. Не встигли ми оговтатись від цієї ситуації, як в наше життя ввірвався день “двадцять четвертого лютого”.
Мій Олег відразу сказав мені, що я маю бути сильною, адже він вірить в мене.
– Оксано я відчуваю, що це мій обов’язок захищати вас, не можу я залишитись осторонь цих подій.
А на прощання лише пообіцяв, що скоро повернеться і щоб я довірилась йому, як завжди. Він міцно обійняв свою сім’ю, щасливий батько і чоловік, пішов оберігати наш спокій, а відтак і наше майбутнє.
Через три місяці мого коханого не стало, як мені жити далі, я не знаю.
Так моє серце рвалось туди, на небо, до мого коханого, та з іншого боку я розуміла, що маю залишитись тут, зі своїми діточками.
Дай Бог нам усім якнайшвидшої Перемоги. А всі матерям, дружинам, дітям, які втратили своїх Героїв – неймовірної витримки пережити все це…
Все буде Україна!
Автор – Успішна Емма
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
Передрук заборонено!
