Останній раз свекруха в п’ятницю перед Спасом до нас приїжджала. Як тільки поріг переступила, почала оглядати, як, що і де лежить, бо може “криво”. Клітчасту сумку як виставила на столі, я ледь не впала. Все готове, від холодця в слоїчку, до голубців накручених. Я з одного боку зраділа, що пару днів не прийдеться біля плити стояти, а з іншого, в мене що – “дві ліві”? Але мирилась з Вірою Іванівною я до того часу, поки вона в шафу з перевіркою не залізла.
Знаєте, я все розумію, але все ж таки треба трохи відпускати синочка.
Чоловік, Андрій, від мене старший на 3 роки. Йому 28, мені 25.
Вже одружені декілька років, ростимо разом синочка і живемо в окремій хаті.
Та хата мені дісталася в спадок від прабабусі. Звісно, там треба було докласти багато зусиль, щоб можна було жити з комфортом, але історія не про це.
Мого чоловіка мама ніби ще і не відпустила від своєї спідниці. Живе вона в іншому кінці села. Дітей, окрім Андрія, більше немає. Та й синочка привела на світ пізно, десь після сорока. Важко їй далося.
Кожен день телефонує мені Віра Іванівна, питає: чи їв її синок, а що їв?
Таке відчуття ніби я його тут голодом морю.
Та і крім того виростила Віра Іванівна синочка так, що сам за собою і доглянути сильно не може…
А як бува приїжджає свекруха до нас, то це гірше ніж інспекція в мене на роботі.
Обдивляється все, навіть в мою шафу зазирне, чи гарно я шкарпетки її Андрійка повискладувала, чи не завалялись там без пари, або, не дай Боже, з діркою.
А ще завжди привозить величезні сумки з їжею, як останній раз на Спаса. Знаєте, з одного боку добре, бо можна потім якийсь час не варити, а з іншого боку таке відчуття, що я ні на що не здатна, навіть піклуватися про чоловіка.
А ще більше мене дратує те, що Андрія вона з першого дзвіночку “бере в свої обороти”. Той миттю все кидає і їде до мамочки.
Частенько як їде, то там така дріб’язкова причина, що краще б в дома лишився. Звісно я не проти спілкування, але в нього тепер є своя сім’я і він має нас теж вибирати…
Через цю всю ситуацію відчуваю себе, ніби маю не одну дитину, а двох.
Бо так над моїм чоловіком треба пектися, що маля іноді і того менше сил забирає…
Признаюся, я люблю свого Андрія, але те, що він такий не самостійний, виводить мене з себе…
Лишати не хочу, бо і син спільний є, але треба щось зробити, щоб він нарешті подорослішав…
Може у вас є якісь поради чи варіанти?
Автор – “АанГа”
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
Передрук заборонено!
