– Ти тільки поглянь на це, Романе! – захоплено гукала Орися, вказуючи на новенький телефон, який тримав у руці її чоловік. – Це ж та сама модель, про яку всі мріють! І всього за пів ціни!

Я зупинився на порозі їхньої вітальні, намагаючись приховати посмішку. Сестра сяяла, наче той телефон був якимось спасінням від усіх бід, а її чоловік, Тарас, знову затягнув свою “пісеньку”.

– Знаєш, Романе, я ж завжди вмію знайти найкращі пропозиції. Треба просто знати, де шукати!

Я кивнув, не відповідаючи. Ми вже проходили це тисячу разів. Кожна зустріч у них вдома оберталася в один і той самий сценарій: Тарас вихвалявся своїми геніальними покупками, які, як він стверджував, були найвигіднішими в світі. Телевізори, холодильники, навіть електрочайник – все це було частиною його нескінченної історії про те, як він “зекономив”.

Цього разу точкою його економії став телефон. Виглядав він справді непогано: блискучий екран, стильний корпус. Але, здається, Тарас був трохи засмучений.

– Що, проблема з телефоном? – запитав я, намагаючись звучати серйозно.

– Та яка проблема! Просто мережа поки не ловить, а ще не читає SIM-картку. Але це дрібниці, зараз вирішимо, – відповів він, ніби це взагалі неважливо.

– А звідки ти його взяв? – уточнив я, хоча вже передчував розв’язку.

– Замовив через Інтернет. Якийсь хлопець продавав майже новий. Впізнаєш? Це ж модель, що коштує понад тридцять тисяч гривень, а я взяв за вісім!

Я ледве стримався, щоб не засміятися вголос. Утім, цікавість взяла гору, і я попросив дозволу подивитися на телефон ближче.

– Дай сюди, зараз гляну, може, щось виправлю.

Тарас передав мені пристрій, і я одразу помітив деякі деталі, які його самого, очевидно, не насторожили. Перш за все, телефон був дивно легким. Я відкрив задню кришку і заглянув під акумулятор. Жодного серійного номера. Зрозуміло, що це не телефон, а просто… макет.

– Тарасе, ти знаєш, що купив?

– Що саме? – насторожився він, глянувши на мене. – Телефон, про який всі мріють!

– Ну, не зовсім… Це навіть не телефон, а виставковий зразок. Манекен, який кладуть у вітрини магазинів, щоб він виглядав як справжній. Ні дзвонити, ні користуватися ним неможливо.

Обличчя Тараса змінилося миттєво. Щойно він сяяв від гордості, а тепер виглядав так, ніби його обдурили на ярмарку.

– Як це манекен? Ти впевнений?

– Абсолютно. Немає серійного номера, немає модуля для зв’язку. Це просто пластик з екраном.

– Але… але ж він виглядає, як справжній!

– Саме це і є його призначення, – зітхнув я. – У вітрині виглядати дорого, щоб приваблювати покупців.

– Та як таке може бути?! – майже вигукнув він. – Я ж перевіряв, усе було нормально!

– А де ти його купив?

– У парку зустрівся з хлопцем. Він сказав, що це з розпродажу. Гроші передав готівкою…

Я не зміг більше стримувати сміх. Мені стало навіть трохи шкода Тараса, хоча в той самий час це була ідеальна ілюстрація його “економії”.

– Ну що ж, як кажуть, дешевий сир буває лише в мишоловці.

Тарас змовк. Він сидів у кріслі, дивлячись на телефон, як на зраду всього свого життя. Орися намагалася його заспокоїти, але це тільки дратувало його ще більше.

– Ось так, брате. Завжди уважно перевіряй, перш ніж купувати щось, що здається занадто вигідним.

Тарас кивнув, ніби взяв до уваги мої слова. Але я знав, що це ненадовго. Наступного разу він знову знайде якийсь “унікальний” товар, і ми пройдемо цей урок ще раз.

А тепер я хочу запитати вас, дорогі читачі: чи траплялися з вами подібні історії? Як ви обираєте покупки, щоб не натрапити на обман? Може, у вас є свої поради для таких, як мій шваґер?

Текст підготовлено на основі реальної історії спеціально для ibilingua. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено. Передрук категорично заборонено! У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!