Мій сорокарічний син досі на моєму забезпеченні. Він каже, що амбіції не дозволяють йому йти на роботу вантажника. Недавно ми разом були в торговому центрі і Мирон попросив мене оплатити його каву. З цього все і почалось

– Мамо, ти ж знаєш, що мені зараз важко! Чого ти до мене чіпляєшся з тою роботою?

– Мироне, тобі важко не тому, що в житті бракує можливостей, а тому, що ти їх не шукаєш, – відповідаю синові, намагаючись стримати емоції.

– І що ти хочеш, щоб я робив? Йшов прибирати вулиці чи вантажити коробки на складі? Це ж соромно для чоловіка з вищою освітою!

Ось такий діалог ми з сином ведемо чи не кожного тижня. А розпочалося все кілька років тому, коли Мирон вирішив, що його шлях у житті не повинен включати важку працю чи постійний дохід. Він виправдовувався, що «зараз такий час» або що його «таланти не цінують». І так поступово він осів у мене вдома.

Мирон має диплом економіста, на який я колись витратила чимало зусиль та грошей. Його батько, мій чоловік, завжди говорив: “Освіта – це ключ до успіху”. Але наш син, здається, цим ключем не скористався. Замість того, щоб шукати роботу за спеціальністю чи пробувати себе у нових сферах, він сидить удома й постійно скаржиться на “неправильний світ”.

Колись я виправдовувала його. Думала, що молодь зараз має інший погляд на життя. Можливо, йому треба більше часу, щоб знайти себе. Але тепер йому вже сорок. І замість того, щоб підтримувати мене, я підтримую його. Різниця лише в тому, що я працюю медсестрою в лікарні й, повертаючись додому після важкої зміни, готую вечерю не лише собі, а й дорослому чоловікові, який весь день провів за телефоном.

Я намагалася говорити з ним. Пояснювати. Бувало, казала різкіше, ніж хотіла. Але все безрезультатно. Одного разу я прямо запитала:

– Мироне, чому ти не хочеш спробувати влаштуватися хоч на якусь роботу? Навіть тимчасово?

– Бо це не для мене, мамо. Я ж не для того навчався стільки років, щоб тепер працювати руками. У мене є амбіції!

– Амбіції? То де вони, ті твої амбіції? У вигляді чашки кави, яку ти щойно попросив мене оплатити?

Він образився. Звісно, я не хотіла його ранити, але правду приховати не можу. Мені вже важко фізично, а іноді й морально. Чоловіка не стало кілька років тому, і тепер на моїх плечах усе. Але замість підтримки я отримую тільки докори.

Мирон часто скаржиться, що життя несправедливе. Каже, що хороші місця в нашому містечку давно зайняті «своїми». І, можливо, в цьому є частка правди. Але хіба це привід опускати руки? У молодості ми з чоловіком теж не мали ні зв’язків, ні великих статків. Проте ми працювали, як могли, й досягли всього власною працею.

Щоразу, коли я намагаюся завести з ним серйозну розмову, він уникає теми. Каже, що я нічого не розумію або що він сам розбереться. Але роки йдуть, а “розбиратися” він, схоже, не поспішає. Навіть про створення сім’ї я вже не кажу. Хоча, відверто, я мріяла про онуків. У нього була дівчина, Оксана, але вона пішла від нього, коли зрозуміла, що серйозного майбутнього з ним не буде.

Оксана якось зізналася мені:

– Олено Павлівно, вибачте, але Мирон просто не хоче дорослішати. Я не можу все тягнути сама.

І я її розумію. Саме тому вирішила більше не потурати синові. Декілька місяців тому я сказала йому прямо:

– Мироне, якщо ти не знайдеш собі роботу до кінця року, я перестану тебе фінансово підтримувати.

Він спершу подумав, що я жартую. Але потім побачив, що цього разу я серйозна. Відтоді атмосфера вдома стала ще більш напруженою. Він почав називати мене егоїсткою, мовляв, я відмовляюся допомогти своєму рідному синові. Але хіба це допомога? Я не хочу, щоб він став залежним від мене до кінця життя.

Я знаю, що мій підхід може здатися надто сильним. Але хіба це не моя відповідальність як матері? Не лише любити, а й навчити? Іноді любов означає сказати “ні”. Навіть якщо це важко.

Дорогі читачі, як ви гадаєте, чи правильно я чиню? Можливо, у когось із вас були подібні ситуації? Як ви змогли допомогти своїм дорослим дітям взяти відповідальність за власне життя? Буду вдячна за поради.

Текст підготовлено на основі реальної історії спеціально для ibilingua. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено. Передрук категорично заборонено! У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!