Мій син Вадим повністю підтримує Лесю. Хоча ні, не так, він просто “підтакує”, оскільки набув статусу “підкаблучника”. Мені за нього так прикро. Не думала, що син, в якого ми з чоловіком вклали всю свою душу, буде таким. Я лишній раз боюсь до них в гості зайти. Інколи хочу забрати Данилка і Варю до нас, бо дуже з дідом сумуємо за онуками, але ж ні, не можна. – Мені “халепу” в хату носити не потрібно, – каже невістка.
Моя невістка постійно дивиться новини. Вона настільки залякана цією ситуацією в Україні і світі, що вже втратила здоровий глузд.
Леся боїться всього, тому перетворила свій будинок на якийсь неприступний замок. Мені навіть приходити до них тепер не хочеться, але річ у тім, що там живуть мої онуки, яких я хочу бачити… Брати Данилка і Варю до себе невістка теж не дозволяє. А щоб вона не перекрила доступ остаточно, мені треба дотримуватися певних її правил.
Мій син повністю підтримує Лесю. Ні, він не вважає, що вона у всьому права – просто “підкаблучник” чистої води. Ніколи не думала, що мій син такий. Як Леся каже, так все в їхній родині й робиться. Ми з чоловіком теж розуміємо, що нова “зараза” більш “злюща”, але що тепер – замкнутися у чотирьох стінах і не виходити з квартири? Ми ходимо на роботу, зустрічаємося з друзями, їздимо на дачу, проте не забуваємо про елементарні заходи безпеки. Невістка ж нікого не слухає і намагається виключити ймовірність “принести щось в дім”.
Що діти, що ми – маємо сертифікати – “зелене світло”, але і це її не зупиняє. Я вважаю що Леся перегинає палицю, і то дуже сильно.
Що робити? Як переконати людину, що життя продовжується? Ц реалії нашого сьогодення, і з цим треба змиритися, а закриватися від світу і жити в свої нірці.
Фото ілюстративне
