Свого Павлика ми виховували вдвох з моєю мамою Ніною Михайлівною. Мій чоловік, батько Павла, через недугу рано відійшов у вічність.
Живемо ми у місті і маємо дачу у селі, яка нам дісталась від батьків чоловіка. Мама моя викладач фізики, ну а я по професії хімік. Наш Павло завжди мав гарні оцінки за знання, адже ми цьому присвячували основну увагу.
Згодом син пішов вчитись в університет, де працювала на той час моя мама, з відзнакою його закінчив і влаштувався на роботу при університеті.
Змалечку наш Павло захоплювався рослинами, в нас на балконі любив вирощувати різні розсади. Згодом нам з мамою заявив, що хоче на дачі вирощувати Лохину і Жимолості, мало не на всі гроші накупив розсади і засадив два добрячих поля.
Тепер вже кожні вихідні він там, я часто їздила йому допомагати, адже роботи там немало, та коли збере урожай то пороздає по знайомих і толку з цього захоплення.
Хоч грошей нам на все вистарчає, але для чого тоді нам працювати, як з цього нема прибутку.
Але Павло в мене такий впертий, що задумав то його не переконати.
Мій син вже в такому віці, що пора одружуватися, я хочу, ще поки молода, з внуками поняньчитись. Та йому не до женячки, він весь час на городах пропадає.
Якось я познайомила його з дочкою своєї співробітниці, так він пару разів з нею позустрічався, а потім заявив мені, що її крім грошей нічого більше не цікавить.
Сину вже тридцятка на носі, а як його заставити женитись, я не знаю.
Можливо ви мені щось порадити, як мені допомогти сину створити свою сім’ю?
Автор – Наталя У.
Передрук заборонено!
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
Недавні записи
- На кухні, обійнявши голову, сидів Борис, а над ним заводила мама. Виявляється, Анна, дружина брата, подала на розлучення. – Я в одних шкарпетках від неї пішов. Ні на що не претендую, а вона ще хоче на аліменти мене подавати? – А що такого ти купив, може цю квартиру? Чи хоча б ремонт зробив? – І тут включилася мама. – Як, Лідо, ти язика прикуси! А утюг разом з дошкою хто купляв? – Ви б ще набір з горняток згадали, який зі свого серванту витягнули і невістці передарували
- Коли я злягла з температурою, то запитала по телефону у зятя, чи може він купити мені трохи їжі та піти в аптеку. Він це зробив. Мені здається, він був дуже щасливий мені допомогти. Але вже ввечері Анна зателефонувала і сказала, як я смію її чоловіка використовувати в своїх цілях. Вона навіть не запитала, як я себе почуваю, чи чи потрібно мені ще щось. Я відчуваю від неї великий холод. Та незважаючи ні на що, я повинна мовчати, бо інакше Анна заборонить мені бачитися з онуками
- Під час розмови з донькою про майбутніх онуків, я почула те, чого найбільше боялася. Вероніка сказала, що не хоче мати дітей, мовляв, від них немає жодної користі і взагалі, я можу про це забути, адже нова посада доньки передбачає, що дітей в неї не буде ще років зо три. Не знаю, що робити. Як пояснити дорослій доньці, що діти це чудово? Я відчуваю себе трохи винною у всій цій ситуації. Моє минуле життя сильно вплинуло на дочку
- Через халатність лікарів наша донечка відправилась на небо. Одному Богу відомо, що творилося в моїй душі. Не обійшлось і без допомоги спеціалістів. Незважаючи на те, що суспільство наполягало перегорнути сторінку і спробувати ще раз, я слухала своє серце. Діток в нас з Антоном так і не має. І все б нічого, якби не ця переселенка з трьома дітьми, за якими вона зовсім не дивиться. Одного разу я була з ними на майданчику. Олежик забруднив сорочку, а я хотіла йому допомогти
- Як тільки мами не стало, ми почали сперечатися з братом і сестрами, а всіх нас четверо, за спадщину. “З чого ти взяла, що цей перстень має належати тобі? Мама нераз говорила, що він мій!” “А ти думаєш, чого Андрій так до мами в останні дні приїжджав?” І це ще діло не дійшло до нерухомості. Колись, наша дружня сім’я, переросла у велику “бурю”. Все це тривало до того часу, поки не сталося найгірше – не стало нашої сестри Марти. На прощальній церемонії нас ніби осінило