Мілан – це рай! Якби я раніше про це знала, наполягла б, аби з чоловіком сюди переїхали. А так мені навіть він не потрібен, я не повернуся. З часом розлучуся з Вадимом заочно, вийду в Італії заміж, народжу тут ще дитину…

Хоча перші тижній місяці в Італії було не просто. Я чудово володіла англійською, але це не спростило спілкування. Хоча англійська і вважається міжнародною мовою, на Італію це не поширюється. Крім емігрантів, які перебували в такому ж скрутному становищі, англійської тут ніхто не знав.

У той же час вразило, як італійці старанно вислуховували наші потреби. Вони дружньо прийняли українців і не намагалися відгородитися. Хоча спочатку мені здавалося, що ми для них люди з третього світу.

Я влаштувалась на роботу в ресторан, і в мене з’явилися мої українські колеги – так ми повністю поринули в італійське середовище.

Зараз, через 7 місяців, я спілкуюсь з місцевими італійською. У мене була хороша база англійської мови, і це мені дуже допомогло у вивченні другої мови. До того ж я не сором’язлива людина: часто розмовляю з незнайомими.

Я в захваті від Мілана. Ми з чоловіком раніше кілька разів подорожували Італією, але нічого краще не бачили. Рим – галасливий і брудний із натовпом туристів. Мілан простіший, приїжджі юрмляться лише в центрі, а в спальних районах їх майже немає.

Незважаючи на велику заселеність, після Києва Мілан не здається таким хаотичним. Та й загалом після нашої столиці це рай.

Туристи вважають, що, крім шопінгу, тут нема чим зайнятися. У їхньому уявленні далі за центральну площу нікуди податися. Деколи мені буває прикро, адже це місто з тисячолітньою історією та безліччю пам’яток.

Після моїх розповідей новоприбулі українці захоплюються. Виявляється, тут можна досить яскраво провести тиждень, навіть не згадуючи магазинів.

Я живу в елітному районі Мілану, не можу сказати, що тут є якісь занедбані райони. Все місто дуже чисте та озеленене: комунальним службам я поставила б тверду п’ятірку.

Мене тут влаштовує все: від інфраструктури до кліматичних умов. Перші місяці я ходила в ейфорії від виду сонця і дивувалась, чому міланці весь час скаржаться на сірість. Просто не могла повірити, що стільки сонця взагалі може бути. Я вже настільки асимілювалася, що поступово приймаю позицію місцевих жителів і іноді жаліюся з приводу погоди.

Зима триває два місяці, але за нашими мірками це швидше весна. А літні плюс 35 вже сприймаються як норма, не спека.

Часто кажуть, що європейці живуть у своїй черепашці та нікого не пускають у особистий простір. Мені міланці здаються досить відкритими людьми. Вони, мабуть, прогресивніші, ніж італійці з маленьких міст, тому що працюють у міжнародних компаніях і часто подорожують.

Мене дивує, що вони зовсім не соромляться обговорювати особисті питання чи проблеми зі здоров’ям у компаніях. У нас це не прийнято, тому намагаюся не підтримувати подібні розмови. Така стриманість викликає лише сміх.

Італійці легко йдуть на контакт. Одне й те саме тут в тебе можуть запитувати з періодичністю раз на тиждень. Таке відчуття, що вони запитують із ввічливості чи підтримки розмови.

У розмові італійці активно жестикулюють, згодом починаєш несвідомо повторювати такі самі рухи. Кожному жесту є своє пояснення, і часом навіть якщо погано чуєш людину, по жестикуляції розумієш, про що йдеться. Моя дочка вже переймає таку манеру спілкування.

Іноді виглядає, ніби люди сваряться. Але незважаючи на всю емоційність, італійців не назвеш недоброзичливими.

У нас мені ставало лячно, коли хтось з’ясовував стосунки на завищених тонах. Тут я цього не боюся. Італійці можуть кричати на всю вулицю, розмахувати руками, але вже за 10 хвилин заспокоюються і продовжують мирний діалог.

Загалом італійці аполітичні: намагаються не говорити на цю тему взагалі, бо в ній не розуміються.

Коли запитують про нашу кухню, дивуються з того, що ми знаємо про існування пасти. Якось я готувала українську вечерю для своїх друзів. Я ретельно спланувала меню, щоб показати весь колорит нашої національної кухні: бутерброди з ікрою, олів’є, вареники зі сметаною і налисники. Їм нічого не сподобалося, окрім олів’є. Ікра, на їхню думку, солона, а вареники занадто ситні – равіолі краще. Я вже не ризикнула запропонувати оселедця під шубою, цього б вони точно не зрозуміли.

Дві найбільші пристрасті італійців – кулінарія та стиль. Італійці дуже педантичні у всьому, що стосується їжі.

Ресторани працюють лише дві години на обід і кілька годин увечері. Жоден італієць не піде до ресторану, якщо це не час обіду чи вечері. Є й тонкощі, про які потрібно знати: кава за столиком часто вийде дорожче, ніж у барної стійки, а в ресторані включають коперту – плату за серветки, хліб, олію на столі. Такі правила.

У Мілані все поділено на зони, від яких залежить вартість квартир. Двокімнатні апартаменти в хорошому районі коштуватимуть 1000 євро на місяць. Але це далеко не кінцева ціна. До оренди додаються витрати на консьєржа, прибирання під’їзду, прибудинкової території – 150-200 євро. Житлово-комунальні послуги також досить дорогі: світло – 20-30 євро, газ – 150-200 євро. Через високу вартість газу в будинках температура не перевищує 18-19 градусів. На щастя, такі ціни лише взимку.

Машина теж дороге задоволення. У практичних італійців автомобілі маленькі та малопотужні, інакше доведеться сплачувати величезний податок на транспорт.

Італійці дуже безвідповідально водять і часто потрапляють у дрібні пригоди. Навіть якщо зачеплять чужу машину, просто поїдуть з місця події. Багато хто віддає перевагу скутеру — через пробки, проблеми з паркуванням і платний в’їзд до центру міста. Простіше сісти на скутер чи електрокар, ніж віддавати щодня п’ять євро.

На даний момент я міркую так: повернутися завжди встигнемо, треба спробувати закріпитися тут.

Чисті дороги, гарне освітлення, підстрижені кущі – все тут на висоті. Можливо, я так міркую, бо поки що плачу лише 15 відсотків.

Медична страховка державна, доплачувати не треба. Її забезпечує Пенсійний фонд. Якщо до приватного лікаря прийом коштує 120-150 євро, то з державною страховкою сплачуєш лише 15-20 євро. Але навіть ці гроші та витрати на прописані ліки віднімаєш зі своєї бази оподаткування. В Італії досить зручна медична система: ти не прикріплений до жодної з поліклінік. Сімейний лікар виписує направлення, після чого можна вибрати будь-яку поліклініку і записатися на прийом.

Родичі тяжко прийняли наш з дочкою переїзд. Вони були впевнені, що ми повернемось. Але я їх переконую, що ми ж поїхали не на край світу – нас поділяє не така вже й велика відстань.

Так, тут все треба починати з нуля, руйнується родина в Україні. Але зараз я бачу, що воно того варте.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.