Михайлик стояв в коридорі вже хвилин двадцять. Урок закінчувався, а він так і не наважувався зайти в клас. Хлопчик подивився на своє відображення в вікні. Біла сорочка, новий рюкзак, який мама подарувала йому з нагоди повернення. За матеріалами
Він обережно погладив ліву ногу. Потім випростався, високо підняв голову, розвернувся на дев’яносто градусів і покрокував по коридору. Зупинившись, подумав декілька хвилин, і стройовим кроком пішов назад.
Поки виходило незграбно: він сильно накульгував. Але ці кілька кроків надали Міші впевненості. Він підійшов до кабінету і відкрив двері.
Двадцять вісім пар очей дивилися на Мішу. Хлопчик побілів від хвилювання і зробив кілька кроків вперед. Ось зараз вони засміються над його кульгавістю, будуть показувати пальцем і обзивати, як хлопчаки у дворі.
Паперовий літачок, запущений кимось із задньої парти, глухо вдарився об стіну і приземлився на підлогу.
«Мішка повернувся! Ура! »
Хлопці оточили Мішу з усіх боків. Вони тиснули йому руки, обіймали за шию. Валерка діловито постукав по лівій нозі: «Ну ти тепер як робот-поліцейський у нас».
Міша сором’язливо посміхався і ховав мокрі від сліз очі. Він ще не знав, що на його новий прoтез збирали гроші всією школою. Не знав, що хлопці організували справжній благодійний концерт, поки він був на опeрaції в місті.
– Друзі, по місцях! – скомандувала Тамара Іванівна.
Хлопці вмить розлетілися по класу. Накульгуючи, Міша підійшов до своєї парти. Він зняв новенький рюкзак і сів на стілець. Таня знову стояла біля дошки. Валерка смикав Яну за косичку. Міша непомітно постукав кісточками пальців по лівій нозі і посміхнувся: «І правда, як робот».
