fbpx
життєві історії
Міську квартиру нам довелося продати, а після невдалої операції чоловіка «бізнесмена», залишилися великі борги. Грошей вистачило лише на невеликий будиночок в селі, дітям довелося піти в сільську школу, а я зайнялася пошуком роботи для себе і чоловіка. Добрі люди підказали, що неподалік розташована елітна забудова, в якій працюють майже всі жителі села. Знання англійської та німецької мов допомогло мені влаштуватися гувернанткою до забезпеченого вдівця

Коли ми переїхали в село, життя здавалося мені похмурим і сумним. Міську квартиру нам довелося продати, а після невдалої операції чоловіка «бізнесмена», залишилися великі борги. Грошей вистачило лише на невеликий будиночок в селі, дітям довелося піти в сільську школу, а я зайнялася пошуком роботи для себе і чоловіка.

Добрі люди підказали, що неподалік розташована елітна забудова, в якій працюють майже всі жителі села – хто охоронцем, хто двірником, а жінки в основному прибиральницями і нянями. Довелося найматися до господарів.

Знання англійської та німецької мов допомогло мені влаштуватися гувернанткою до забезпеченого вдівця, у якого залишилося троє дітей – дві дівчинки і хлопчик.

Чоловік мій почав працювати охоронцем на пропускному пункті при в’їзді в село і поступово наше життя знову стало більш менш стабільним, адже заробляли ми добре навіть по міським міркам, не кажучи вже про сільські.

Пощастило сяк-так налагодити побут – допомагала сучасна техніка, яка залишилася після переїзду. Діти швидко подружилися з однолітками і після уроків досліджували околиці, забуваючи обідати – так їм було ціково на свіжому повітрі.

Все б нічого, але основною проблемою стали мої напружені відносини з юними багатіями. Вони постійно влаштовували якісь каверзи.

Гувернантки, які працювали в цьому «гостинному» будинку раніше, звільнялися буквально через два-три тижні, але я вирішила не відступати і знайти похід до дітей. Одного разу господар попросив залишитися в будинку на ніч і доглянути за вихованцями, поки він у відрядженні.

Шістнадцятирічна Софія підмінила шампунь в душовій кімнаті на фарбу, тому довелося деякий час походити з екзотичним синім кольором волосся. Чого тільки вони не влаштовували – приклеїли тапочки до підлоги, а коли я впала, мило посміхалися з моєї незграбності.

На уроках вони миттєво запам’ятовували інформацію, але перед батьком розповідали неймовірні дурниці.

Боротьба тривала з перемінним успіхом доти, поки господар не потрапив до лікарні.

Ось тут ці діти по-справжньому злякалися, що можуть втратити єдину близьку людину, і стало ясно, наскільки їм не вистачає материнської любові і підтримки.

Олександр Петрович одужав і відтоді наші відносини з вихованцями набагато покращилися – вони старанно вчаться, іноді пустують, але в міру пристойності.

Життя налагодилося, і я зрозуміла, що можна жити і в селі, головне, щоб рідні і близькі люди були здорові і щасливі.

Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено

Фото ілюстративне, Ibilingua.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page