Місяць тому я скасувала весілля з Андрієм. Він був хороший, та не мій чоловік. Уві сні мій колишній хлопець Вадим підтвердив, що я все зробила правильно. Щоб все розставити по своїх місцях, я знайшла Вадима у соц. мережах.

Василина розповідала свою історію новій знайомій не поспішаючи, підбираючи слова і вагаючись, а раптом засудить. Так буває, коли люди самі не вірять у своє щастя.

З Вадимом я познайомилися випадково по роботі. Мене відправили у відрядження, а він був водієм, який возив нас об’єктами. Хлопець мені одразу сподобався. Ми обмінялися телефонами. Наступного вечора я зрозуміла, що весь день думаю про нього, він мене наче зачарував. Я зателефонувала та запропонувала зустрітися. Вадим не був проти, ми чудово провели час, він навіть пообіцяв, що звозить мене в гори.

Я поїхала додому, але на цьому наше спілкування з Вадимом закінчилося. Я намагалася йому телефонувати, та він не відповідав на мої дзвінки. За кілька місяців я приїхала до нього на роботу. Взяла один день за свій рахунок. Мені просто потрібно було його побачити. Ця людина стала частиною мого життя, я чітко розуміла, що люблю його і ніхто інший мені не потрібний.

Вадим був дуже здивований моїм візитом. Він помовчав, а потім узяв мене за плечі і щиро зізнався, що він не відповідає на дзвінки тому, що має дівчину. Просто на момент нашого знайомства вони посперечалися, а тепер у них все гаразд і вони вирішили відгуляли весілля.

Я не почала лити сльози, посміхнулася і побажала їм щастя.

За два роки в мене з’явився чоловік, який зробив мені пропозицію. Але за місяць до весілля я зрозуміла, що, незважаючи на те, що він хороший чоловік, я ніколи не зможу його полюбити. Весілля я скасувала. І ось мені наснився сон. Я не з тих дівчат, хто вірить у віщі сни, але сон був настільки реалістичний, що я знайшла Вадима у соціальних мережах. Уві сні мені здавалося, що він хоче мені щось сказати. Я написала йому: Привіт. Якщо пам’ятаєш мене, то дай відповідь. У глибині душі я сподівалася, що він відповість, але розуміла, що минуло вже кілька років, і розраховувати мені не варто.

Але Вадим відповів. Він написав, що дуже добре мене пам’ятає, що він був одруженим, але дружини вже немає на тому світі. У нього є маленька донька, і він дуже її любить. Я була просто приголомшена. Не знала як поводитися. Стільки чекала на зустріч і тепер не знала, що сказати. Запропонувала йому з донькою приїхати у гості, щоб сходити до розважального центру. Вадим зрадів. Напевно, йому було важко.

За два тижні ми зустрілися. Дівчинка виявилася дуже милою та довірливою. Така лялечка з блакитними очима та кучерями. Я якось одразу до неї прив’язалася. Вона була ще у тому віці, коли дітям дуже потрібна материнська ласка. Ми потоваришували. Вадим із донькою стали часто приїжджати у гості. Як я житиму, коли все закінчиться, я не думала, я була щаслива.

А потім Вадим зробив мені пропозицію. Я погодилась. Він зізнався, що дуже переживав, адже все-таки мені потрібно прийняти чужу дитину. Я подивилася на нього і відповіла, що Злата для мене не чужа. За рік Боженька подарував нам сина. Ми живемо дружно. Злата теж любить братика. Я не знаю, якою є моя історія. Хтось може засудити, що я даремно чекала на чуже нещастя, щоб своє щастя влаштувати.

Але жодних таких думок у мене не було. Я зустріла людину, покохала її і зрозуміла, що в житті мені потрібний лише цей чоловік. Так буває. А потім доля сама все розставила.

Свою розповідь Василина закінчила. Вона з очікуванням подивилася на свою співрозмовницю, та не поспішала її засуджувати. “Що ж. Буває таке кохання!”, – нарешті вигукнула дівчина. “Ні на кого не дивись та нікого не слухай. Якщо Бог тобі послав цього чоловіка, то він твій. Добре, що ти не розміняла його на когось іншого і не вийшла заміж”.

А як ви вважаєте, чи схожа ця історія більше на казку чи в житті ще й не таке трапляється? Чи права Василина, що чекала Вадима, чи їй потрібно було вибудовувати свій власний сценарій життя, адже все могло вийти інакше.

Фото ілюстративне