Мною якраз наготовлені були котлети, ціла велика каструля, на кілька днів наперед. Не полуфабрикати – я і фарш сама крутила, і цибулю терла вручну, і котлетки ліпила-смажила. Але заглянула у гості Юліана. Тепер мій чоловік і діти без вечері, а мені знову біля плити днювати! Сил вже моїх не вистачає, чесна слово.
Все почалося з того, що моя двоюрідна сестра Юліана з родиною переїхала до нашого міста. Отримала у спадок квартиру і вирішила, що нічого житлу пустувати. Почала займатися ремонтом, пошуками роботи та іншими справами. Я цим не дуже цікавилася. У мене і так турбот вистачає: дім, чоловік, діти-школярі.
Так, ми з чоловіком розраховували, що родичка покличе нас у гості, навіть обмірковували, який подарунок їй купити. Але натомість двоюрідна сестра з донькою прийшли в гості до нас. Без попередження з’явилися у суботу. Я вирішила трохи поприбирати в будинку, але Юліана з Домінікою вже тут. Довелося кидати всі справи, мити руки та садити дорогих гостей за стіл.
Звернулася до старшого сина, щоб він збігав у магазин по тортик до чаю. Та Юліана заявила, що одного чаю з тортом буде мало, адже вони дуже голодні. А я дивлюся на неї і розумію, що в мене майже нічого немає, я ж нікого не чекала! Довелося діставати котлети, які приготувала чоловіку й синам на вечерю.
Не встигла, як то кажуть, і оком моргнути, а котлети закінчилися! Довелося терміново розморожувати курку і готувати ще одну вечерю. Адже після того, як голодні гості перекусили, в холодильнику залишився тільки вчорашній суп.
Коли повернувся з роботи Діма, йому і хлопцям довелося почекати, адже вчасно приготувати курку я, звісно, не встигла, бо розважала гостей.
Але Юліана йти не поспішала. Виявилося, що пізно ввечері по телевізору якесь шоу йде, яке вони з донькою дуже люблять. А телевізора вони ще не перевезли. Поки я розмірковувала, що відповісти, гості вже зручно влаштувалися на дивані. Знайшли потрібний канал і уважно витріщилися в екран.
Чоловік несміливо зауважив, що телевізор голосно працює, я зайшла у вітальню і трохи зменшила звук. Але Юліана протестувала, що їм нічого не чути, і все повернула назад. Пішли сестра з дочкою від нас, коли вже було за північ. Залишалося сподіватися, що довгенько ми цих гостей не побачимо.
Але вже за кілька днів, посеред тижня, а саме у вівторок, Юліана з Домінікою знову з’явилися ближче до вечора. Як я зрозуміла, вони навмисно прийшли на вечерю, щоб точно не залишитися голодними. І пиріг, який я недавно спекла, і значний шматок шинки розтанули без сліду.
Коли пізно ввечері після чаювання Юліана влаштувалася на дивані та потяглася за пультом, Діма вже не став мовчати.
“Ніякого телевізора, я втомився, мені завтра рано вставати”, – твердо промовив чоловік, забираючи у моєї сестрички пульт.
“Хіба можна так гостей приймати?” – обурилася спочатку Юліана, але більше слів не знайшла, замовкла.
Вони поспішно зібралися і пішли.
І що б ви думали? Вже наступного ранку мені почали дзвонити родичі, яким Юліана встигла на мене нажалітися. І з їхніх слів стало зрозуміло, що я – найнесправедливіша людина на світі, не добра і не чуйна. Адже замість того, щоб прийняти сестричку, дати притулок і нагодувати, я ледь не голодною виставила її з донечкою на вулицю. Хоча вона без роботи, з дитиною, і їй взагалі зараз дуже непросто.
Я ж себе винною не відчуваю. Мені не шкода двоюрідній сестрі і племінниці котлет або чаю, нічого такого, якщо вона подивиться в мене телевізор. Але їхня безцеремонність і нетактовність мені зовсім не подобаються. Адже як можна брати і приходити, коли тобі заманеться? Та ще й із порожніми руками!
Чи ви також вважаєте мене нечуйною? Я справді маю радіти візитиам Юліани і підтримувати її з дочкою?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, ibilingua.com
