Молодь відразу захотіла жити окремо, винаймали в місті житло, приїжджали не часто. Тітка сумувала, та син з невісткою не дуже охочі допомагати в селі і з цим нічого не вдієш. А зовсім недавно тітка дізналась, що молода сім’я хоче виїхати назавжди жити в Канаду. Сплакалась, що більше не побачить сина, не буде няньчитись зі своїми майбутніми внуками. Як не крути, а це неповага, залишати батьків в такому віці і думати тільки про себе.
У моєї тітки дуже сумна життєва історія, якою хочу з вами поділитися.
В вісімнадцять років тітка Анна вийшла заміж, чоловік старший від неї на дванадцять років.
Пішла в невістки, батьки чоловіка тримали велике господарство. Молодість так і минула за сільськими роботами. На роботу ніде так і не влаштувалась, допомагала спочатку свекрам поратись по господарству, а пізніше і сама стала господинею.
Народився в них з чоловіком один син, дуже вже тітка його любила, постійно дбала, аби в нього все було найкраще, а коли подорослішав, то хотіла, аби в нього була освіта, щоб його життя склалося краще ніж у батьків.
Тітка Аня ніколи не жалілась на чоловіка, він направду мав дуже добрий характер, і як вмів, так і підтримував її у всьому. Син подорослішав, змужнів, пішов вчитися на юридичне, на третьому курсі закохався в дівчину.
Прозустрічались вони два роки і вирішили весілля відгуляти. Тітка Аня так зраділа, дівчина наче скромненька, буде гарною жінкою. Тай буде їй допомога, а то сили вже не ті.
Та молодь відразу захотіла жити окремо, винаймали в місті житло, приїжджали дуже рідко.
Тітка сумувала, та син з невісткою не дуже охочі допомагати на селі.
А зовсім недавно тітка дізналась, що молода сім’я хоче виїхати назавжди жити в Канаду.
Сплакалась, що більше не побачить сина, не буде няньчитись зі своїми майбутніми внуками.
Чому так доля несправедлива до тітки?
Чому діти часто забувають про своїх батьків?
Адже самі батьки готові до їхніх ніг цілий світ покласти, аби вони були щасливі.
Автор – Успішна Емма
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
Передрук заборонено!
Недавні записи
- На кухні, обійнявши голову, сидів Борис, а над ним заводила мама. Виявляється, Анна, дружина брата, подала на розлучення. – Я в одних шкарпетках від неї пішов. Ні на що не претендую, а вона ще хоче на аліменти мене подавати? – А що такого ти купив, може цю квартиру? Чи хоча б ремонт зробив? – І тут включилася мама. – Як, Лідо, ти язика прикуси! А утюг разом з дошкою хто купляв? – Ви б ще набір з горняток згадали, який зі свого серванту витягнули і невістці передарували
- Коли я злягла з температурою, то запитала по телефону у зятя, чи може він купити мені трохи їжі та піти в аптеку. Він це зробив. Мені здається, він був дуже щасливий мені допомогти. Але вже ввечері Анна зателефонувала і сказала, як я смію її чоловіка використовувати в своїх цілях. Вона навіть не запитала, як я себе почуваю, чи чи потрібно мені ще щось. Я відчуваю від неї великий холод. Та незважаючи ні на що, я повинна мовчати, бо інакше Анна заборонить мені бачитися з онуками
- Під час розмови з донькою про майбутніх онуків, я почула те, чого найбільше боялася. Вероніка сказала, що не хоче мати дітей, мовляв, від них немає жодної користі і взагалі, я можу про це забути, адже нова посада доньки передбачає, що дітей в неї не буде ще років зо три. Не знаю, що робити. Як пояснити дорослій доньці, що діти це чудово? Я відчуваю себе трохи винною у всій цій ситуації. Моє минуле життя сильно вплинуло на дочку
- Через халатність лікарів наша донечка відправилась на небо. Одному Богу відомо, що творилося в моїй душі. Не обійшлось і без допомоги спеціалістів. Незважаючи на те, що суспільство наполягало перегорнути сторінку і спробувати ще раз, я слухала своє серце. Діток в нас з Антоном так і не має. І все б нічого, якби не ця переселенка з трьома дітьми, за якими вона зовсім не дивиться. Одного разу я була з ними на майданчику. Олежик забруднив сорочку, а я хотіла йому допомогти
- Як тільки мами не стало, ми почали сперечатися з братом і сестрами, а всіх нас четверо, за спадщину. “З чого ти взяла, що цей перстень має належати тобі? Мама нераз говорила, що він мій!” “А ти думаєш, чого Андрій так до мами в останні дні приїжджав?” І це ще діло не дійшло до нерухомості. Колись, наша дружня сім’я, переросла у велику “бурю”. Все це тривало до того часу, поки не сталося найгірше – не стало нашої сестри Марти. На прощальній церемонії нас ніби осінило