Моєму синові тоді було років сім, ми всією, поки ще маленькою сім’єю, їхали кудись за місто. Заїхали на заправку, купили морозива і їдемо, отримуємо задоволення: літо, спека, морозиво, дружина, син, благодать! Тут мій син відкриває вікно і викидає обгортку. Швидкість автомобіля була невеликою, і я зміг дуже швидко зорієнтуватися і припаркувати машину на узбіччя.
Мовчки вийшов з машини, відкрив багажник, звільнив від продуктів один з ашанівских пакетів, вивів сина з машини і попросив зібрати все сміття на узбіччі. У сина гординя, ще й дружина спробувала заступитися.
Але дружину я відіслав в машину слухати музику, а синові пояснив, що поки він не принесе мені повний пакет сміття, ми далі не поїдемо, і відповідно всіх розваг, обіцяних нами, вже не буде. Син, на початку зі сльозами, а потім з якимось азартом в очах, пішов збирати сміття. Я взяв другий пакет і пішов з ним.
За неповних півгодини ми очистили маленьку ділянку дороги від слідів життєдіяльності нашого народу і повернулися в машину. Далі я пояснив синові, чому він пішов збирати сміття. Говорив багато, нудно (як вважає моя дружина), з прикладами, але так, щоб він зрозумів.
А в кінці син запитав:
– А чому ти пішов збирати за мною?
– Те, що ти кинув обгортку в вікно – це, в першу чергу, моя помилка. Я упустив щось в твоєму вихованні, і тому повинен був понести покарання разом з тобою.
Скоро синові буде 13 років, у нього дві маленькі сестрички, і вчора я з задоволенням спостерігав, як він вчить їх не смітити…
Дякую моєму батькові – його життєва мудрість при нашому вихованні так дуже мені допомагає правильно повчати своїх дітей.
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
