Моя бабуся Орися Василівна свого часу продавала по селу овочі та фрукти. Урожаї тоді були щедрі, нам самим стільки точно було не з’їсти. Половина села закуплялася саме у нас.

Тоді до села приїхала жінка років 30 з маленькою дитиною. Вона теж купувала у моєї бабусі продукти.

Однак була одна дивна обставина. Якщо решта односельців завжди закуповувалась кілограмами, то ця жінка брала всього по кілька штук. Бабусина сусідка тітка Соня здивувалася такому. Вона вирішила познайомитись з молодою мамою ближче та запросила її в гості на чай.

Під час балачок виявилося, що дівчину звуть Катя та приїхала вона із міста. Кілька років тому вона була заміжня, проте після народження дитини чоловік благополучно випарувався, а батьки навіть і не думали їй допомагати. Довелося перебиратися до села, де життя було трохи простіше й дешевше.

Соня у свою чергу розповіла їй власну історію. Вона теж мала квартиру в місті, яку вона продала заради доньки. Та дуже хотіла переїхати за кордон, а грошей не вистачало. Все обіцяла потім надіслати достатньо коштів для покупки іншої квартири. Ось тільки від дочки вже років десять не було звісток.

Жінки стали подругами, хоч і вік був зовсім різний. Якось тітка Соня принесла Каті продуктів. Просто так, знаючи, що та зовсім не має грошей.

Катерина ніяк, крім допомоги по господарству та на городі, не могла віддячити. Жінки трохи порадилися та вирішили з’їхатися жити разом. Тітка Соня була вже в роках, але могла доглядати дитину Каті, а та могла в цей час працювати.

За кілька років Катерина примудрилася заробити на початковий внесок для іпотеки. Вони із сином переїхали до міста.

Однак і зараз кожних вихідних вони приїжджають до бабуся Соні, адже вважають її своєю справжньою родиною. А хлопчик Данилко взагалі переконаний, що вона його бабуся.

Така от у нас сільська історія. А від рідної дочки Софії Іванівни з Іспанії досі ніяких новин, навіть не цікавиться, як живе її мати.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.