Моя рідна бабуся по материнській лінії живе разом зі своєю молодшою дочкою в трикімнатній квартирі.
Доньці вже 40 років, незаміжня, дітей немає, друзів немає, роботи теж, так вона їй в принципі і не потрібна, бабуся з задоволенням витрачає на неї свою пенсію, а комуналку оплачує моя мама, яка живе в іншому місті.
Я жодного разу за довгий час не зверталася до своїх родичів за допомогою. Але настав момент коли довелося просити.
Ми з чоловіком довгий час жили в малосімейці. За цей час змогли назбирати трохи грошей. Прийшли до висновку що треба купити повноцінну однокімнатну квартиру.
На готове житло нам не вистачало, а от вкластися в пайове будівництво і почекати пів року був дуже навіть хороший варіант.
Знімати квартиру для нас було матеріально важкувато. Тоді я вирішила попроситися пожити ці пів року у бабусі.
Все одно одна кімната у них завжди пустує. Заперечень не було. Нас з чоловіком було сказано, живіть стільки скільки потрібно.
Ми продали малосімейку, вклалися в пайове будівництво, перевезли свої нечисленні речі до бабусі. Прийняли статут в їх квартирі, регулярно купували на всіх продукти, які моя тітка з апетитом поїдала, при чому вибираючи що посмачіше і подорожче.
З нами при цьому вона не спілкувалася взагалі, коли ми приходили з роботи додому, вона просто закривалася у себе в кімнаті.
Не довго тривало наше квартиранство. Через десь місяць, рано вранці пролунав дзвінок мобільника. Це була моя мама, вона практично плакала в трубку і просила нас зібрати речі і піти з квартири.
Виявилося поки ми спали тітка встигла влаштувати бабусі скандал з приводу того, що ми заважаємо їй своєю присутністю, а та в свою чергу поскаржилася моїй мамі, що через нас вона свариться зі своєю улюбленою дочкою.
Ми взяли речі першої необхідності і вийшли з квартири, ось тільки йти нам було нікуди. Знайомим нав’язуватися не хотілося, а знайти знімне житло за один день не так то просто, враховуючи ще те що з нами був кіт (слава богу не дитина).
До того ж до зарплати було ще не скоро, відповідно бюджет був обмежений.
На вокзал на щастя їхати не довелося, врятувала моя мама, вона позичила нам грошей на орендоване житло, а друзі ріелтори допомогли оперативно.
Найприкріше в цій ситуації, що бабуся просто сиділа і мовчала коли ми збирали речі, а коли пішли навіть не спромоглася поцікавитися як і де ми.
Після такої події вирішила порвати усі зв’язки з даними родичами, але мама, каже що бабуся нідо чого, просто вона дуже схильна до впливу тітки і буде сильно переживати, якщо я припиню з нею спілкування. Чи варто мені спілкуватися з нею далі, я не знаю.
Фото ілюстративне з вільних джерел.
