Моя бабуся жила у передмісті Львова, у власному будинку. Коли її не стало, будинок кілька років пустував, я не знав, що з ним робити. Та ось він нам знадобився – переїхали з Бучі, поки туди немає моральних сил повернутися, особливо з дитиною.

Бабусі цей будинок колись дістався у спадок від заможного батька. Біля будинку розкішний сад, який вона намагалася доглядати до останніх днів. Проте роки брали своє, і її здоров’я погіршилося. Їй було гірко від думки, що її прекрасний сад зникне разом із нею. Тоді, як я тепер знаю, в її голові й дозрів цей незвичайний план.

Бабуся відійшла в світ два роки тому. Спадщину отримав я, бо моєї мами вже немає. Треба сказати, мені завжди подобалося проводити час у бабусиному саду в дитинстві. Ми часто розмовляли там удвох, бабуся читала книжки. Я дуже любив дивитись на троянди, які вона виростила. А ще любив лежати в тіні яблуні у спекотні літні дні.

Бабуся колись попросила мене, щоб я продовжував доглядати її сад, вона хотіла, щоб він продовжував цвісти та радувати всіх.

Коли ми пеїхали, перше за що я взявся – трохи упорядкувати будинок і сад. Я почав копати і раптом почув стукіт лопати об скло. Я обережно розрив землю і побачив там невелику банку.

У банці була записка та пакунок грошей. У записці було написано таке:

«Ви ж не думали, що бабуся залишить вас без подарунку? Тобі потрібно знайти ще 19 таких баночок, щоб отримати все, що залишила для вас. Удачі в пошуках! Не забудь викопати всі мої дорогоцінні жоржини».

Я засміявся. Я знав, що бабуся завжди була з характером і хотіла, щоби все було за її правилами. Як же я не здогадався, що вона приготувала для мене останню гру.

Я почав копати далі. Коли викопав усі кущі жоржин, знайшов 18 баночок з грошима та коштовностями бабусі. Але де ж остання?

Я сидів і думав, де шукати останню банку. Усі жоржини викопані, отже, остання десь у особливому місці. Я вирішив прогулятися садом. Побачив чудові рожеві кущі, цілу стіну винограду, а наприкінці – розкішну яблуню, що росла прямо під вікном бабусиної спальні.

На нього накотилися спогади. Адже із цією яблунею пов’язано стільки приємних дитячих спогадів!

І тут я зрозумів! Точно, де ще бути останній банці, якщо не тут. Я знову узяв лопату і почав копати.

І знайшов банку. Але у ній були не гроші, а документ. Там було зазначено, що тому, хто пред’явить цей документ, належить все майно спочила бабусі Євгенії. Я довго дивився на цей документ, потім склав його в кишеню і ще довго сидів під яблунею, згадуючи дитинство.

Ми вирішили залишитися тут, не продавати будинок. Дружина вирішила займатися вирощуванням та продажем квітів. Місять тому я купив сусідню ділянку та зробив сад ще більшим. Сад пахне і продовжує радувати всіх довкола.

Сподіваюся, бабуся Женя щаслива, як і  ми.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com.