Моя мама завжди була людиною безвідповідальною у питанні грошей. З моїм батьком мама розлучилася, коли мені було 5 років, і відтоді пам’ятаю у своєму дитинстві зовжди порожній холодильник, який заповнювався, коли батько привозив продукти.
Ще у мене є брат Дмитро, на чотири роки старший за мене, від маминого першого чоловіка. Тато купував мені з братом одяг і шкільне приладдя. Хотів забрати мене до себе, але мама не дозволила.
Від батька мені дісталася квартира, двокімнатна, в якій я зараз живу. Мама ж заклала свою квартиру під кредит для брата, який відкрив на ці гроші бізнес. Я її відмовляла, але куди там, брат втомився працювати на дядька. Бізнес, само собою, прогорів, і банк почав процедуру з відбирання квартири у матері.
Брат живе у своєї дружини, туди мама не може піти жити, бо вона не мириться з невісткою. Ще у мами є частка в будинку в селі, але будинок напівзруйнований. Мама вже не перший раз натякає, що добре б їй переїхати до мене “навіки оселитися”. Або, як варіант, щоб я продала свою квартиру і купила їй і собі по однокімнатній у віддаленому від центральної частини міста районі. Але мене це категорично не влаштовує. Я вважаю, що проблему створили вони з братом, а по рішення тепер прибігли до мене. Що робити? Які мої моральні зобов’язання? Але я не хочу всім цим займатися!
От тільки мамі світить жити на вулиці, грошей відбудувати їй той будинок у мене немає, а у неї маленька пенсія, якої не вистачить платити і за орендоване житло, і ще й вдягатися, харчуватися.
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
