– …Уявляєш, зустріла вчора в супермаркеті, абсолютно випадково, свого сина з його дружиною, – поділилася шістдесятлітня Ольга Володимирівна. – Невістка у мене вже при надії! Все, це вже остання крапля…
– А що таке? Ви не хочете онуків?
– Як це не хочу? Навпаки! Але справа в тому, що я ні сном, ні духом навіть не знала, що вони чекають малюка! А термін вже великий, через кілька тижнів народжувати! І ніхто навіть жодного слова не сказав… Найголовніше, я ж питала недавно, заводила розмову – він тільки відмахнувся! І тут такі справи… А якби ми не зустрілися в магазині? Цікаво, як вони планували мені повідомляти, з лікарні зателефонувати? Або навіть і цього б ніхто не зробив? Потім, через кілька місяців або навіть років, з’ясувалося б, що у мене онук?
– Ольга Володимирівна та не думайте ви так! Ну, може, у дівчини все проходить з проблемна і тому не хотіли заздалегідь говорити, вас засмучувати і себе, якщо раптом що не так. Всяко буває! Люди забобонні…
– Та справа не в цьому! Просто невістка, Надія, мене демонстративно ігнорує. Не уявляю, чому… І сина від спілкування зі мною відсікла. Він тепер і не дзвонить. І я дзвоню йому крадькома, по більшій частині, на роботу, тому що Наді ці дзвінки неприємні. Синові вона потім за них вимовляє: то пізно, то рано, то невчасно, то занадто часто, навіщо, мовляв, твоя мама щодня телефонує… При тому, що її мама від них не вилазить, а з тестем і зовсім син працює разом. Як вихідні, свята – до Надіних батькам на дачу їдуть, допомагають, відпочивають разом. Вони – сім’я, а я одна… За що ???
– Ольга Володимирівна, може, ви перебільшуєте?
– У тому й справа, що ні! Я ось спеціально зараз сиджу в інтернеті, читаю жіночі форуми, що невістки пишуть про свекрух. Хочу зрозуміти, що я роблю або робила не так. Чому я погана для невістки? І не розумію… Тобто, по всьому, я просто ідеальна свекруха! Щиро рада була, коли син став зустрічатися з Надею, потім одружився – все-таки вже спокійніше, що він не один, з дружиною… У сім’ю до них не лізла, рад не давала. Живуть вони окремо, в гості не кличуть…
– Ну, ви кличте!
– Легко сказати… Не хочуть вони до мене. Якщо син заїжджає у справах, щось взяти-передати, то завжди один. Надя то працює, то застудилася, то ще що-небудь… Загалом, таке відчуття, що в ту сім’ю сина віддала, і з кінцями. Тепер ось ще й онук народиться і рости буде, мабуть, без всякого моєї участі… Я, чесно кажучи, якось по-іншому себе все це уявляла… Думала, з коляскою буду гуляти. Але хто мені дасть?
Як бути в такій ситуації? Намагатися налагодити відносини: дзвонити, запрошувати до себе, напрошуватися до них на чашку чаю?
Або навпаки, не нав’язуватися, відійти в сторону, жити своїм життям, нехай молоді теж живуть, як хочуть? Змиритися з тим, що син – відрізана скиба? Але як же тоді внуки?
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
