Моя сестра розписалася з чоловіком у 39 років, після 20 років під одним дахом і виростивши дочку. Вона начепила на себе усе й одразу: вії, мабуть, 10 сантиметрів, плаття як баба на самоварі, пишна фата, рукавички, прикраса — гілочка у зачіску і ще жовто-блакитний віночок.
А виглядає на 48, з чоловіком живуть 20 років разом, просто вирішили зробити повноцінне весілля.
А, ще був лімузин. Ну просто циганське весілля, це мені не зрозуміло і дуже смішно.
Я б у свої 37 зараз взагалі нічого не влаштовувала. Тільки б розписалися, плаття/костюм/світлини — і достатньо. І в теплі краї враженнями зарядитися, а не оце от все. Їм вийшло у 300 тисяч гривень!
Весілля проходило в ресторані, який, як з’ясувалося, належить чоловіковому троюрідному брату. Той, звісно, пообіцяв знижку, але, судячи з рахунку, «знижка» означала просто не накинути ще зверху.
Я приїхала туди з батьками, вже морально підготувавшись до всього цього свята життя.
— Диви, яке плаття! — прошепотіла мені мама, коли ми зайшли до зали.
Плаття на сестрі й справді було ефектним, у прямому сенсі цього слова — від блиску аж сліпило очі. І в сукупності з нарощеними віями та тим самим віночком виглядало, ну, специфічно.
— Головне, щоб вона була щаслива, — зітхнула я і сіла за стіл.
За кілька хвилин почався банкет, і все було за стандартним сценарієм: конкурси, крики «Гірко!», перший танець молодят. А потім слово взяв ведучий — чоловік у малиновому костюмі, який з самого початку поводився як місцевий комік із 90-х.
— Дорогі гості! — урочисто промовив він. — Настав час подарунків!
Гості, звісно, підготувалися. Відкрився окремий столик, куди всі понесли конверти та подарункові коробки. Хтось навіть привіз електричний самовар — уявлення не маю, кому й навіщо він може знадобитися в 2025 році.
Коли настала моя черга, я вручила сестрі конверт із грошима й обійняла її.
— Ну, розказуй, воно того варте? — пожартувала я.
Сестра, сяючи від щастя, кивнула.
— Ще й як! Така атмосфера! Подивися, всі радіють!
Я озирнулася. Радість була специфічною: один із гостей уже хропів за столом, інший намагався затягнути караоке, а якийсь підстаркуватий родич чоловіка хвацько танцював на сцені під «Червону руту».
— А що дочка? — запитала я, переводячи тему.
— Вона у захваті, уявляєш? Сказала, що хоче собі таке ж весілля!
— Сподіваюся, це буде не раніше, ніж через 20 років?
Сестра засміялася.
— Хто знає!
Я не стала сперечатися. Але думка про те, що люди, які прожили разом стільки років, вирішили зробити собі таку гучну гулянку, мене все ще не відпускала.
Це ж купа грошей! 300 тисяч гривень! Я в житті не витратила б такі кошти на один день, хай навіть весільний.
Та, можливо, це я чогось не розумію? Може, коли ти вже прожив із людиною половину життя, хочеться нарешті отримати той самий урочистий момент? Але я б усе одно краще влаштувала все скромно і стильна, а потім поїхала в подорож.
От і питання до вас: як ви до цього ставитеся? Чи варто після стількох років шлюбу влаштовувати дороге весілля? Чи краще витратити ці гроші на щось інше? Мені цікаві всі думки збоку.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.
Фото ілюстративне, авторське