Моя свекруха була неймовірно прискіпливою жінкою. Вона мені допікала все своє життя. Ось тому коли її не стало, я замкнулася одна в кімнаті і “відсвяткувала” цей день так, як про це завжди мріяла. Я б і подумати не могла, що мине час і зі своєю невісткою я буду чинити ще гірше. А недавно моя онучка задала мені питання, від якого мене зморозило. Я бачила, як почервоніли щоки Люсі. Я не сумніваюся, що саме так про мене відгукуються в сім’ї сина.
Моя невістка геть не господарська людина і я не буду її хвалити за безлад у домі, брудних дітей і не смачну їжу.
Я хотіла бути іншою свекрухою, ніж моя. Онуків вона розглядала ніби під мікроскопом, перевіряла пил на моїх шафах і їла мою їжу з кам’яним обличчям.
Тоді було прийнято обурюватися на свекруху, тому я теж це робила. Я пам’ятаю, як вона приходила обідати по неділях, і я відкривала їй двері, ледь не згорбившись від всіх турбот.
У мене було двоє маленьких дітей, я повна домашніх справ і стресів до максимуму. У той час це було само собою зрозумілим, і ніхто не замислювався над цим. Жінки ледве трималися на ногах, з дитиною ніхто не допомагав, а на ранок мали бути наліплені вареники.
Чоловік мав хорошу роботу і вдома пальцем не поворухнув. Для нього дім був місцем відпочинку на дивані, де він читав газету. Іноді він закривався, коли дитячий галас особливо заважав йому.
Свекруха завжди підходила і без привітання проводила рукою по верху шафи. Щоб перевірити пил. Вона підіймала на кухні всі кришки і кривилася від одного виду.
Про їжу вона в принципі ніколи нічого не говорила доброго. Вона на самому початку чітко дала мені зрозуміти, що мої навички на кухні є недостатніми. Щодо дітей, то лише вказувала на те, що не так.
– Сядьте прямо. Ти помив руки? Де твої тапочки?, – повторювала вона все життя, навіть коли діти виросли, а я мала більше досвіду.
Щодо свекрухи, то я навіть пискнути не сміла. Я просто більше не брала все це близько до серця. Після її “відходу” в інший світ я таємно відсвяткувала цей день.
Зараз я сама свекруха і розумію, як я дратую свою невістку. Я просто не можу з цим нічого вдіяти! Це ніби якісь чари і тепер я продовжую цю неприємну поведінку.
Просто часи трохи змінилися. Моя невістка художниця, і в її будинку справжній безлад. Я не розумію, як вона при всьому цьому зуміла привести на світ двох дітей.
Мій син не копіює свого батька, він допомагає, чим може. Перед тим, як я прийду, він прибирає, а невістка в той час має бесіду з дітьми. Вона пояснює їм, як дорослим, що вони повинні мити руки перед обідом. Вона ніколи не підвищує на них голос. Але вони її не слухають і роблять що хочуть. Я вважаю, що потрібно їм доносити правду життя в інший спосіб.
Я також, як і моя свекруха, перевіряю в їх квартирі пил за плінтусом і цвіль навколо ванни у ванній кімнаті.
– Якщо вам щось не подобається, можете оплатити для нас прибиральницю. Я не буду проти, – єхидно одного разу мені сказала Люся.
Я інколи ловлю себе на думці, що стаю копією своєї свекрухи, яку свого часу терпіти не могла, але нічого з собою не можу вдіяти.
Буває, що готує мій син, то я хвалю його за старання, хоч і не дуже їстівне. А ось Люся як приготує, то язик не повернеться її похвалити, бо реально ці страви ніякі – не їстівні.
Дивує мене одне, чому в свій час за мене чоловік ніколи не заступався, а ось син в своїй Люсі душі не чує, хоча вона і мізинця його не заслуговує. Я хотіла би бути добрішою, але не вважаю, що моя невістка цього заслуговує.
Може, моя свекруха відчувала те саме?
– Бабусю, ти знаєш, що ти погана бабуся?, – запитала мене нещодавно моя онука. По червоному обличчі її матері я зрозуміла, що, мабуть, мене так називають.
– Спочатку помий личко і почисти зуби, – відповіла я онучці. Але це правда, що мене її слова зачепили. Але я, напевно, не зможу змінитися.
Текс підготовлено на основі реальної історії спеціально для ibilingua. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено. Передрук категорично заборонено! У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
