Нехай ображається, але довірити свекрусі своїх дітей я не можу.
Моя свекруха, не знаю, на щастя, чи навпаки, живе зі своїм новим чоловіком в Польщі. До нас з Денисом навідується не часто – декілька разів на рік. Оскільки ми живемо в квартирі Алли Василівни, вона зупиняється у нас. І ось недавно в її черговий приїзд ми вирішили разом з дітьми погуляти. Добре, що ця ситуація сталася, коли я була поруч. Не можна нікому нічого довіряти, навіть рідній бабусі.
Ми живемо в Києві, мама чоловіка і його вітчим, живуть в іншій країні, приїжджають до нас раз в пів року. Моєму старшому синові 5, а молодшому 9 місяців.
І ось оного разу пішли ми зі свекрухою гуляти, зупинилися на дитячому майданчику недалеко від будинку.
Але ось з якої причини, малюкові раптом не сподобалася прогулянка і через пів години Лук’янчик почав плакати.
Заспокоїти не вийшло і свекруха запропонувала залишитися зі старшим на вулиці, а я б з молодшим пішла додому. Але телефон вона залишила вдома, а ключі одні.
Справа в тому, що до нас у двір без ключів не зайдеш і в квартиру з вулиці ніяк не подзвониш.
Поки я думала що робити, свекруха раптом видала: “Підемо, нехай тут побуде, а я повернуся через 5 хвилин!”
Нічого собі, подумала я! А майданчик цей, знаходиться не у дворах і з обох сторін в трьох метрах знаходиться дорога.
Тобто дуже легко загравшись вискочити на дорогу, що діти часто і роблять, але батьки зупиняють. Та й взагалі, величезне місто, раптом дитину вкрадуть.
Все це я сказала свекрусі, вона подивилася на мене з-під лоба, а потім сказала: ну так, точно.
Я звикла що мої діти в селі виросли, могли в 5 років в магазин за хлібом сходити!
У підсумку я взяла в квартирі телефон свекрухи і винесла їй, а коли вони з сином поверталися, подзвонили мені і я вийшла відкрила.
Ось через такі схожі ситуації, я й боюся залишати на когось своїх дітей, навіть на рідну бабусю!
Фото ілюстративне – pixabay
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!