Моя свекруха пів життя в Італії прожила, а приїхала з пустими кишенями. Точніше, не приїхала, її дочка, нічого нам не сказавши, привезла маму в наш будинок, бо та занедужала, і потребувала лікування. Ми поселили її в літній кухні, хоча на подвір’ї шикарний будинок, та вона його не залужила, як і нашої поваги. Та найбільше мене дивує Віра. Маму то вона привезла, а тепер навіть не питає, як в неї справи.
Я свою свекруху в очі не бачила до весілля, і довгих двадцять років після нього. А тепер, як сніг на голову, вона з’явилася і вимагає, щоб ми її доглядали. Але якби сюди не запхала носа рідна сестра мого чоловіка, все б було добре.
Мама мого чоловіка Ольга Яківна, покинула чоловіка і дітей, коли ті ще були зовсім юні.
Максиму було 13, а його сестрі Вірі – 10.
Виховував їх батько і старенька бабуся.
Ольга Яківна втекла, нікому нічого не сказавши, на заробітки в Італію. Але по характеру вона така жінка, що не любить сильно трудитися. Вона завжди шукала, як то кажуть, “легкі гроші”.
Саме тому вона і стала “догоджати” якомусь італійському сеньйору.
З чоловіком вона розлучилася.
Ми з Максимом живемо в будинку, який свекор почав будувати, ще коли Ольга Яківна з ним жила.
Сам він десять років тому одружився вдруге і живе окремо. Поруч з ним хороша жінка і ми дуже щасливі, що так все сталося.
Молодша сестра Віра також вийшла заміж і пішла в невістки, але не в нашому селі, а трішки дальше.
Мій чоловік довів хату до ідеального стану.
В нас і бруківкою все вистелено і клумби насаджені.
Ми виховуємо двох діток, тому є кому все це добро залишити.
Одразу ж скажу, що свекруха нам жодною копійчиною не допомогла. Більше того, вона просто відреклася від дітей, влаштовуючи на чужині своє особисте життя.
Її не було навіть на весіллі, хоча знаю, що вона про нього знала.
Своїх дітей вона просто викреслила зі свого життя.
Віра доволі вдало вийшла заміж. Чоловік в неї бізнесмен. Сама вона жодного дня на роботі не працювала. Виховують також двох діток.
І ось сталося так, що Ольга Яківна сильно занедужала там. Чоловік цей її покинув, кому ж така потрібна, і можна сказати, що та опинилася на вулиці.
Вона не працювала і не мала в гаманці навіть одного євро.
Сину вона не насмілилась подзвонити, а ось з Вірою таки зв’язалася.
Та почула, що мамі потрібна допомога і включила зразкову донечку, яка хоче її врятувати, бо ж не чужі люди.
Нічого нам не сказавши Віра летить в Італію, забирає маму, і привозить її, куди б ви подумали, так, в нашу з чоловіком хату.
Ми всі разом свекруху довго лікували, але зараз вона в такому стані, що без сторонньої допомоги вона і дня не зможе прожити.
Я і чоловік працюємо. Поселили ми її в літній кухні. Ви може скажете чому така неповага?
А я відповім, вона ні мені ні моєму чоловіку, нічим в тому житті не допомогла, навіть доброго слова не сказала. В неї дуже складний характер.
А Віра, яка ніде не працює і сидить дома, навіть зараз не телефонує і не питає, як мама.
Я я к вважаю, якщо ти забираєш маму, то забирай її до себе, а не привозь нам. Ну хіба ні?
В неї тоді, бачте, відкрились почуття до мами. Вона не могла її лишити там в біді сам на сам.
А свекруха своїх дітей і чоловіка лишити могла?
І ось тепер я, невістка, повинна доглядати за жінкою, яка мені зовсім чужа.
Якщо Віра так хотіла допомогти мамі, то чому не везла в свій будинок?
Але Віра каже, що це і мами будинок, бо тато з нею у шлюбі почав його будувати.
У свекра своє життя, він навіть колишню дружину бачити не хоче.
А ми з чоловіком, так вже вийшло, повинні її до останніх днів доглядати.
Автор – Наталя У
Передрук заборонено!
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
