Справжню комедію спостерігала я, коли дочка моєї свекрухи привезла свого новоспеченого кавалера на перше знайомство.
Я взагалі-то міська дамочка, народилась і виросла в місті, а чоловік мій сільський парубок. В його батьків господарка, тримають коней з допомогою яких мій чоловік заробляв на життя.
Та вже після одруження ми зі Степаном вирішили жити в місті, тут більше можливостей, та й менше роботи.
Через деякий час я допомогла чоловіку влаштуватись на роботу охоронцем на заводі, ця робота не важка, але дохід приносить, я непогано заробляла сама, та й батьки допомагали нам завжди.
Десь приблизно рік ми прожили міським життям, мій чоловік дуже сумував за конями за своїми друзями в селі.
– Ти як хочеш, а я в цій клітці більше жити не буду.
Що мені залишалось робити, поїхала я за своєю половинкою і так ми залишилися жити в селі, де для мене розпочались одні випробування.
Свекруха постійно дошкуляла мені, що я не вмію нічого робити
– Що то в тебе за жінка, що корови доїти не вміє? Дивись, яка принцеса приїхала з міста, як ти збираєшся дальше жити? А як діти підуть, чим будеш їх годувати?
Але я спритна і не боюсь роботи, я хоч дамочка і міська, та мене цим не налякати. Вже десь через тижнів зо два я доїла корову, викидала гній і городні роботи горіли в моїх руках.
Все одно свекруха завжди знаходила спосіб, щоб мені докоряти, але я мовчала. Рятувала мене інколи робота в місті, куди я їхала, як на відпочинок.
Цього дня ми чекали сестру мого чоловіка. Готувались ми до цієї зустрічі, сказати сильно, нічого не сказати. Мало все бути на вищому рівні, адже до нас їде майбутній зять. І ось ця зустріч.
– Зустрічайте мамо! Я вам зятя привезла!
Моя свекруха в новій сукні вилетіла до самих воріт.
– Слава Ісусу Христу!, – у відповідь почула, – Доброго дня!
Мій свекор почав його відразу “вчити”: “Слава навіки! – треба відповідати!”, та ледь він то договорив, як моя сильно побожна свекруха, що жодного неділі церкви не пропускає, як не повернеться до нього, як не гляне “криво”. Свекор в ту ж секунду замовчав. Зять же, зять! Не хто буть, ще й з міста, на Волзі чорній приїхав!
Перед приїздом Ольга Дмитрівна стільки настанов чоловіку дала, а до нього не дійшло…
Залишилася ця парочка у нас на тиждень гостювати, свекруха виряджається кожного дня у новий одяг, поверх в’яже мої нові фартушки. Їсти готує. І, до речі, їмо ми вже не в літній кухні, як зазвичай, а в найгарнішій кімнаті в будинку. В селі називали в той час – покої.
Моя свекруха готує їсти все найкраще, та ті смаколики не для нашого з чоловіком рота, нам їх не можна було.
– Вам і бульба пісна не зашкодить, як працюєте так і маєте, гроші потрібно на весілля відкладати, адже Степан, як брат, має допомогти сестрі справити гарне весілля.
Та цей парубок щось передумав женитися, за тиждень поїхав і більше ми його не бачили.
В той момент я розуміла, що мене так не приймали в цій сім’ї, а відтак і не полюбили.
Я можу звісно старатись, щоб сподобатись, та цим людям байдуже до мене адже я невістка чужа дочка, а своя завжди найкраща і все найкраще вони готують тільки для неї.
Автор – Наталя У
Передрук заборонено!
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua