Моя свекруха Василина Володимирівна зовсім не виглядає на свої 55 років, здається, що вона зовсім молода. Симпатична, усміхнена, з ясними очима і дзвінким голосом, вона завжди носить модний капелюшок, а не хусточку, навіть в магазин йде на підборах. А її смаку можуть позаздрити молоді дівчата!
– Олю, дивись, ти одягла шкіряний пояс, а взяти хочеш замшеву сумку, – ненав’язливо помічала вона, спостерігаючи, як я кручуся перед дзеркалом. – Ти мене, звичайно, вибач, але це неправильно: шкіра має бути з шкірою, а замша – з замшею.
І я, подумавши, змінювала сумочку.
І так у всьому. Свекруха з першого ж дня нашого спільного життя з Ігорем була з нами. Не пам’ятаю, щоб ми з нею коли-небудь сварилися. Поступово вона стала для мене рідною і дуже близькою.
Коли народилася Соломійка, Василина стала просто незамінною, адже мої батьки живуть в іншому місті.
Соломійку завжди дивувала бабуся її маленької подружки, яка всього на кілька років старша за нашу Василину, а виглядає так, ніби зійшла зі сторінок дитячої казки: ось навіщо нестара ще жінка кутається в хустку і човгає розношеними шльопанцями? Залишилося тільки взяти в руки палицю і згорбитися…
При цьому зі здоров’ям у цієї жінки все добре і вона не упускає можливості полузгать насіння на лавочці біля під’їзду з такими ж сусідками, та обмити кісточки знайомим.
Наша бабуся Василина – повна протилежність.
Одного разу, коли Соля ще ходила в молодшу групу, Василина Володимирівна заявила, що зібралася з подругами на турбазу за місто сплавлятися на байдарках.
Ми з чоловіком оніміли від подиву і захвату!
– Там такі знижки, що гріх не скористатися, – додала свекруха, – ось я вирішила кілька днів провести на свіжому повітрі.
Це при тому, що бабуся наша ніколи не займалася цим, але її оптимізм вражав: що тут такого, що не вмію – навчуся, які мої роки!
Коли повернулася, вона демонструвала відео, де вони з подругами долали хвацько досить сильну течію.
– Уявляєте, один раз перекинулися разом з вантажем, перелякалися, а потім реготали весь вечір!
Через місяць вона заявила нам:
– Буду ходити на бальні танці, три рази на тиждень по півтори години, потім сауна і басейн, отже раніше дев’яти не чекайте.
Щоб не втрачати часу в громадському транспорті, Василина купила старий автомобіль і швидко розібралася в тонкощах водіння. Навіть чоловік чухав потилицю, спостерігаючи як його мама відчайдушно лихачить на дорозі, примудряючись нічого не порушувати, при цьому в салоні завжди голосно грала її улюблена музика!
У Соломійкини шість років свекруха повела дитину в справжній похід, з наметами, піснями під гітару. Соля світилася від щастя, коли приїхала додому, та так, що ми були готові все пробачити Василині Володимирівні: і відсутність стільникового зв’язку в глушині, де вони були, і наші два тривожних дня і безсонні ночі…
– Оль, а скажи, навіщо ти витрачаєш стільки часу на всі ці борщі, рулети і запіканки? – якось запитала свекруха.
– Ну як же, різноманітність, сім’ю годувати треба…
– Треба, але час витрачати шкода! Дивись, бульйон можна подати як самостійне блюдо з вареним яйцем і зеленню й гріночками, а м’ясо на друге з салатом з капусти.
Я промовчала, оскільки завжди весь вільний час проводила біля плити: пекла, варила, смажила… Ну, як це завжди робила і робить моя мама.
– Іди відпочинь, до м’яса я зварю гречку, йде? На тобі обличчя щось сьогодні немає.
З того дня, дотримуючись порад свекрухи, я потихеньку припинила побиватися на кухні. Одного разу у мене піднялася температура, а як раз потрібно було терміново готувати вечерю. Свекруха відреагувала швидко, одяглася і побігла в місцеву кулінарію, потім розігріла смачні пироги і готовий плов.
– Сьогодні у нас узбецька вечерю! – радісно оголосила вона.
Потихеньку і якось непомітно робилося наше життя все простіше і веселіше. Замість багатогодинних вахт з прибирання, прання і готування за підказкою свекрухи я все стала робити мимохідь, між іншим: ввечері, з ранку перед роботою, вона навіть чоловіка зуміла підключити до домашніх справ! Так звільнилися субота і неділя, в зв’язку з цим ми частенько стали вибиратися з дому з сім’єю.
Якось бабуся Василина задумливо сиділа і дивилася, як син спілкується з друзями в соціальних мережах.
– Синку, навчи мене так само, хочу знайти подруг та однокласників. Адже сюди приїхала вже дорослою, а раніше жила в іншій області на іншому кінці країни, так всіх і втратила.
І тоді почалося! Тепер в квартирі з’явився ще один ноутбук, Василина Володимирівна почала з ретельністю його освоювати. Тепер свекруха якщо не сплавлялася на байдарках або не брала участі в конкурсах з бальних танців, то сиділа в соцмережах і чатилася зі своїми старими знайомими.
Одного разу, коли дочка розповідала про бабусю подружки, яка в’яже шкарпетки та пече пироги цілими днями, я запитала:
– Соля, ти хотіла б поміняти свою бабусю Василину на бабусю подруги?
– Ні, – не замислюючись відповіла донька, – ні за що, такої бабусі, як у нас, немає ні у кого, знаєш, що вона мені вчора запропонувала? Купити дві пари роликових ковзанів, мені і собі! Як думаєш, мамо, ми навчимося кататися?
– Щодо тебе не знаю, а ось у бабусі Василині я впевнена, – підморгнула я Соломійці.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
