Моя теща свою дочку не навчила їсти варити, тому після весілля Наталя урочисто вручила їй ключі від нашої квартири, а та рада старатися. Спершу мені це подобалось, прийшли двоє з роботи, а на столі картопелька молода з котлетками, і салатик в прикуску. Але згодом вона почала ходити до нас, як до себе додому. А було й таке, що сусідку з собою прихватить. Я на кухню заходжу, а вони кавують.
Я розумію, Наталі вигідно, щоб її мама мала ключі від нашої квартири, а мене це вже починає нервувати. Я в своїй хаті навіть розслабитися не можу.
Після весілля ми купили з дружиною двокімнатну квартиру. В мене деякі заощадження були і батьки мої і Наталі допомогли, за що ми їм дуже вдячні. Але ж це нічого не означає.
Мої ж живуть в іншому місті, від нас це близько сто кілометрів, тому вони в нас не часті гості, а ось мама Наталі, моя “дорога” теща, живе дві трамвайні зупинки від нас.
Ми коли після весілля в подорож поїхали, то Наталя дала ключі від квартири мамі, щоб та підливала квіти.
Після того, як ми повернулися, все й змінилося.
Моя Наталя не вміла добре готувати. Але я вважаю, це “заслуга” мамина. Треба було дитину підготувати до подружнього життя.
Теща ж знала, коли ми додому повертаємось, тому дома нас чекав ресторан з тещиних страв. І плов, і борщ червоний, і салат з крабових паличок, мій улюблений.
Я відразу ж зрадів, дружина також, але коли я зрозумів, що все це увійшло їй у звичку, то сильно засмутився.
А виявляється моя Наталя дає мамі гроші, щоб та і необхідні продукти купила, і поки ми на роботі, все приготувала.
Їй це зручно, я не сумніваюся, але я не маю права коли заманеться у спідньому по дому пройтись, бо в любий момент може в квартиру хтось увійти.
Одного разу теща навіть не сама прийшла, а з сусідкою. Вона навіть нас не спитавши нічого, повела її на кухню і стала кавою пригощати і рулетом, який лежав в холодильнику.
Також ці набіги почалися і у вихідні дні. Коли я в суботу надумав відіспатися, як тут як тут, теща намалювалася.
– Ти, зятьок, спи. Я не кажу тобі допомагати. Я швиденько вареників наліплю, і побіжу на ринок.
Ну яке тут вже “спи”. Вона тарілками, каструлями і пательнями тарабанить.
Хочеш не хочеш прийшлось ставати і бродити сонним по квартирі.
Я вже сказав Наталі, як вона з мамою не поговорить, то буде скоро величезна “буря” з цього приводу.
Я вважаю, що дружина сама має їсти варити, а теща нехай онуків дочекається і тоді подивимось.
Я вважаю, що це не правильно! А що ви скажете з цього приводу?
Автор – Наталя У
Передрук заборонено!
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
Недавні записи
- На кухні, обійнявши голову, сидів Борис, а над ним заводила мама. Виявляється, Анна, дружина брата, подала на розлучення. – Я в одних шкарпетках від неї пішов. Ні на що не претендую, а вона ще хоче на аліменти мене подавати? – А що такого ти купив, може цю квартиру? Чи хоча б ремонт зробив? – І тут включилася мама. – Як, Лідо, ти язика прикуси! А утюг разом з дошкою хто купляв? – Ви б ще набір з горняток згадали, який зі свого серванту витягнули і невістці передарували
- Коли я злягла з температурою, то запитала по телефону у зятя, чи може він купити мені трохи їжі та піти в аптеку. Він це зробив. Мені здається, він був дуже щасливий мені допомогти. Але вже ввечері Анна зателефонувала і сказала, як я смію її чоловіка використовувати в своїх цілях. Вона навіть не запитала, як я себе почуваю, чи чи потрібно мені ще щось. Я відчуваю від неї великий холод. Та незважаючи ні на що, я повинна мовчати, бо інакше Анна заборонить мені бачитися з онуками
- Під час розмови з донькою про майбутніх онуків, я почула те, чого найбільше боялася. Вероніка сказала, що не хоче мати дітей, мовляв, від них немає жодної користі і взагалі, я можу про це забути, адже нова посада доньки передбачає, що дітей в неї не буде ще років зо три. Не знаю, що робити. Як пояснити дорослій доньці, що діти це чудово? Я відчуваю себе трохи винною у всій цій ситуації. Моє минуле життя сильно вплинуло на дочку
- Через халатність лікарів наша донечка відправилась на небо. Одному Богу відомо, що творилося в моїй душі. Не обійшлось і без допомоги спеціалістів. Незважаючи на те, що суспільство наполягало перегорнути сторінку і спробувати ще раз, я слухала своє серце. Діток в нас з Антоном так і не має. І все б нічого, якби не ця переселенка з трьома дітьми, за якими вона зовсім не дивиться. Одного разу я була з ними на майданчику. Олежик забруднив сорочку, а я хотіла йому допомогти
- Як тільки мами не стало, ми почали сперечатися з братом і сестрами, а всіх нас четверо, за спадщину. “З чого ти взяла, що цей перстень має належати тобі? Мама нераз говорила, що він мій!” “А ти думаєш, чого Андрій так до мами в останні дні приїжджав?” І це ще діло не дійшло до нерухомості. Колись, наша дружня сім’я, переросла у велику “бурю”. Все це тривало до того часу, поки не сталося найгірше – не стало нашої сестри Марти. На прощальній церемонії нас ніби осінило