fbpx
життєві історії
Моє життя біля батьків закінчилося в той момент, коли вони дізналися, що при надії. Мене забрали до себе бабуся з дідусем. Рідним людям я була не потрібна, і лише тепер, коли ні бабусі ні дідуся вже немає на цьому світі, батьки про мене згадали. – Як це так? Квартиру потрібно продати і розділити гроші навпіл з братиком. Він, як і ти, має на неї право, – говорила мама. Ніхто про неї не згадував, коли стареньким потрібен був догляд

Моє життя біля батьків закінчилося в той момент, коли вони дізналися, що при надії. Мене забрали до себе бабуся з дідусем. Рідним людям я була не потрібна, і лише тепер, коли ні бабусі ні дідуся вже немає на цьому світі, батьки про мене згадали. – Як це так? Квартиру потрібно продати і розділити гроші навпіл з братиком. Він, як і ти, має на неї право, – говорила мама. Ніхто про неї не згадував, коли стареньким потрібен був догляд.

***

До 13 років я була єдиною дитиною. Батьки зі мною возилися, балували. Але, зізнаюся, бабусю з дідусем я любила більше. Обожнювала проводити літо у них. Вони жили в місті біля моря, і на канікулах я завжди у них гостювала.

І ось, коли мені було 13 років, мама повідомила, що в очікуванні. І з самого моменту, як вона оголосила про це всій рідні, з нею стали носитися.

Таке відчуття, що я стала порожнім місцем, а всю увагу приділяли моєму ще не народженому брату. Якраз почалися літні канікули, і бабуся з дідусем покликали мене до себе. Мама була тільки рада.

Вона була поглинена своїм цікавим станом. Як з глузду з’їхала. Ходила на всякі курси і все таке. Я теж була рада виїхати.

Квартира у нас була невелика. Я розуміла, що коли з’явиться дитина, мені доведеться несолодко. Бабуся теж це розуміла. Вона сіла, поговорила зі мною, як з дорослою і запропонувала жити у них з дідусем. Я погодилася.

Мама з татом мене відпустили. Здається, вони тільки пораділи, що позбудуться мене, проблемного підлітка.

Прожила я з бабусею і дідусем чотири роки. Потім в цьому ж місті вступила до університету. В цей час дідусь став сильно хворіти. Я допомагала бабусі, як могла. Доглядала за ним, ледве встигала здавати сесії.

Просто не могла залишити їх в біді. Коли дідусь пішов з життя, бабусі було дуже важко. Вони сорок років прожили душа в душу. Я не відходила від неї ні на крок. Няньчилась з нею, як з маленькою дитиною. Забула про своє особисте життя. Дуже хотілося їй допомогти.

Через кілька років бабуся теж захворіла. Батьки про це знали, але ніяк не допомагали, тільки охали по телефону. Я постійно йшла з роботи раніше, доглядала за нею, наймала доглядальниць.

Грошей ледь вистачало. Коли бабуся пішла з життя, з’ясувалося, що квартиру вона заповіла мені. І ось тоді батьки згадали про моє існування! Почали “качати права” і говорити, що ця квартира моя і мого брата навпіл.

Що він теж спадкоємець, а якщо я відмовлюся її продати і розділити гроші, вони будуть вирішувати питання через суд. Брат якраз закінчує школу, вони хочуть забезпечити його житлом.

Загалом, квартиру я переоформила за заповітом. Тепер мама, тато і брат зі мною не спілкуються. Але тітка (мамина сестра) по секрету мені сказала, що вони збираються наймати адвоката.

Мені просто плакати хочеться від такої несправедливості. Я пів життя доглядала за бабусею і дідусем. Я заслужила від них таку подяку. І продавати квартиру я не хочу, це мій дім.

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page