Мої батьки постаріли. Вони і були не дуже молодими, коли я народився. Зараз мені 38, моїй мамі 67, а татові 73. Пішов третій рік, як я сприймаю своїх батьків старенькими.
Справа не в тому, що вони пішли на пенсію і не визнали онлайн. Мій тато все ще працює і успішно дзвонить мені по скайпу. Моя мама веде «інстаграм», скидає іронічні жарти в повідомленнях, і з особливою повагою ставиться до творців торрента. Справа в тому, що вони перетворилися в моїх бабусю і дідуся.
Я люблю їх, як і завжди, йду за порадою, коли упираюся в глухий кут, і відчуваю їхню підтримку в моменти слабкості. Але тепер – головний я. Тепер в моїх руках меч, стріли і щит. Тепер я задаю рух.
Я не знаю, що саме розділило нас на до і після. Чи то здоров’я, якого майже не залишилося, слабка хода і важке дихання. Я бачу, як мама втрачає пам’ять. Як тато сповільнився і більше не здатний на глобальні рішення. Не знаю, кого він там лікує, але час точно нікого не щадить…
Мої батьки дійсно постаріли. Зменшилися зростом, здаои в характері і перетворилися в слабаків. Вони, як і раніше люблять мене, готові зробити останній ривок, аби я був щасливий.
Часу дуже мало. Я став відчувати кожен рік. Будь-які три дні, що мені вдається провести з батьками, стали святом. Я обіймаю і цілую їх щоразу, немов на прощання. Добре, тату! Як скажеш, мама! Я поступаюся їм у всьму. Пробачив їм все. Тільки живіть!
Мій тато більше не китайська стіна, моя мама перестала бути Лао-цзи. Я боюся оступитися, і це правда. Мені часто не вистачає їх рішень, і це правда. Мені здається, що якби вони були трохи молодші, я був би набагато вільнішим, – і це правда.
Іноді я хочу зателефонувати їм, сказати, що втомився, що весь світ сьогодні проти мене і мені так хочеться забитися в кут, але вони більше не знають, як мене захистити. Тепер вони – мої діти. Але я вдячний Богу, що вони ще Є.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
