Мої батьки поводяться як діти. Моїй мамі 55 років, вона втратила роботу і їй все одно на мої труднощі. Плюс – вона не має ні друзів, ніяких зв’язків. Аналогічно і бабуся, якій їй 90 років і яка завжди стає на мамину сторону. Тато робить вигляд, що його ніщо не стосуться, заробляє там свої 10 тисяч на місяць, на які ми всі і існуємо.
Наприклад, зараз у мене проблеми з пошуком заробітку. На прохання допомогти мені з пошуком підробітку відповідають, що у свої 26 років я вже повністю доросла і маю дбати про себе сама. А ле всім моїм друзям батьки допомагають!
Я кажу: «Якщо ви не можете, то може, є у вас хтось, хто зможе мені допомогти?». Вони відповідають, що все життя прожили без чиєїсь допомоги і мені також слід чинити так само, брати з них приклад. І спілкуються вони зі мною дуже холодно.
Я не знаю, що робити. Особливо з огляду на те, що в моєму місті зв’язку вирішують все. Коли я кажу, що хочу переїхати в іншу країну, де немає такого, батьки відмовляють, не пускають. Хотіла продати хоч одну квартиру – а у мене їх дві у власності – і пожити з ними, вони відмовили. Вони не пускають мене, кажуть, мовляв, ночуй, де хочеш. шукай роботу. Тато лише півтори тисячі мені на місяць дає. Ну як на них прожити, одягтися, в кафе сходити?
Як вплинути на моїх батьків? Якби вони допомогли мені з роботою, я б потім і сама їм допомагала з часом!
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
