iBilingua

Мої брати вже багато років, як викреслили маму зі свого життя. І з одного боку я їм заздрю, оскільки вона не може їх “дістати”. Але з іншого, мені маму шкода. Нещодавно я розмовляла з нею по телефону, і мені вирвалось, що онуки з нею не спілкуються, бо бояться. І почалося таке, що не хочу й згадувати. Власне через її характер ми всі троє дуже рано створили свої сім’ї.

Моя мама, вже літня людина, почувається покинутою на старості літ, бо ніхто, крім мене, їй не дзвонить. Ні мої брати, ні онуки. Але на те є причина, моя мама не терпить іншої думки, все має бути так, як того хоче вона. Але не всім таке життя подобається.

Я певною мірою заздрю своїм братам, що вони наважилися звільнитися від її “натиску”. Вона може зробити “бурю” з будь-чого. Наприклад, я дзвоню їй у суботу вранці, коли йду з собакою.

І ось вона мене вичитує, що собака важливіша для мене, ніж сім’я, інакше я була б вдома і готувала свіжий обід для сім’ї (троє дорослих).

Мама може по сто разів говорити, що я вибрала не ту професію, не того чоловіка, і діти в мене не виховані. Нічого позитивного в її розмові немає.

Я не хочу захищатися в той момент, що я готувала в п’ятницю, або що сьогодні готує чоловік, бо вона цього не зрозуміє. Вона ще раз наголосить на тому, що все в сім’ї повинна робити жінка, і через таке чоловіки з дружинами і розлучаються.

Мама навіть уявити собі не може, що якийсь чоловік з доброї волі, бо любить цю справу, може приготувати вечерю для всієї сім’ї.

Читайте також: Моя свекруха навчилася без дозволу пробиратися в наш будинок, в той час як ми на роботі, і робити там перевірку. Все це відбувається під приводом того, що вона веде інших онуків до наших хлопців погратися після школи. Одного разу приходжу, а на підвіконні немає орхідеї. Але заставило задуматись мене інше. Чоловік каже не чіпати, але я не можу так жити

Наше дитинство було дуже важке через характер мами, ось тому всі ми дуже рано створили свої сім’ї, щоб вискочити з маминих “обіймів”.

Я бачу, що вона цього не усвідомлює. Сьогодні я їй сказала, що, можливо, її бояться онуки. Далі слідував перелік того, що це нісенітниця, що її нема чого боятися. Я не знаю, як з цього вибратися.

Я хотіла б також припинити спілкування з нею, але мені її шкода. І в той же час я не розумію, чому брати заборонили так з собою поводитись, а я не можу. Я дзвоню їй десь раз-два на тиждень, на більше у мене немає сили.

Особисті візити, як правило, ще гірші, тому вони відбуваються кілька разів на рік.

Можливо, ви мене через це засудите, але мені байдуже. Я просто хотіла виговоритися тут…

На душі дуже кепсько…

Фото ілюстративне спеціально для