fbpx
Без рубрики
Мої дідусь і бабуся жили в селищі в невеликому напіврозваленому будиночку. На місці селища почали будувати котеджне містечко, і їм видали площу під будівництво. Але не саме в цьому місці, а через кілька ділянок по цій же вулиці. Минуло більше 10 років, діда й бабусі не стало, а я побудувалася. приїжджає в гості моя рідна тітка Василина, оглядається і каже: – Я до вас на все літо з онуками приїду відпочити

Мої дідусь і бабуся жили в селищі в невеликому напіврозваленому будиночку. На місці селища почали будувати котеджне містечко, і їм видали площу під будівництво. Але не саме в цьому місці, а через кілька ділянок по цій же вулиці.

Минуло більше 10 років, діда й бабусі не стало, а я виросла і вирішила туди повернутися. Вступила в права спадкування, побудувала будинок на 100 квадратів на дідовій ділянці.

І ось через кілька років, на початку цього літа, приїжджає в гості моя рідна тітка Василина, оглядається і каже:

– Я до вас на все літо з онуками приїду відпочити.

Я відповідаю, що у мене чоловік і троє дітей і немає місця для неї з онуками. Два-три дні – нормально, більше – ні.

Тітка Василина зі сльозами на очах:

– Дожилася, що мені місця в батьківській хаті немає…

Відвела я тітоньку її на пустир, де стояв будинок бабусі цй дідуся, її батьків тобто, в якому вона виросла:

– Живіть, скільки хочете, – тихо сказала я.

Тітка тепер зі мною не спілкується. Що ж. А про своїх батьків, яких ми з мамою доглядали, сама вона забула багато років тому…

Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено

Фото ілюстративне, Ibilingua.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page