fbpx

Мої подруги кажуть, що так жити теж не можна. І я з ними згодна, але як вийти з цієї ситуації? Мати ж зовсім радить спочатку сходити до лікаря-спеціаліста і тільки потім робити якісь висновки, що без допомоги я можу просто зруйнувати свою сім’ю, своїми ж руками

Для мене сім’я завжди була на першому місці. З дитинства мене батьки вчили, що потрібно допомагати своїм рідним і ніколи не залишати їх в біді.

І я саме так і поступала, проте в якийсь момент моя звичайна допомога перетворилася у щось належне для моєї сім’ї.

Мій чоловік і син сприймають мене як щось, що було і буде з ними завжди без можливості “зникнення”. Я не втомилася і не розлюбила чоловіка і сина. Я просто стала помічати, що щось в їх поведінці раптово змінилося. Або, можливо, змінилася я?

Загалом, справа в тому, що я зрозуміла щире ставлення до мене. Нібито глянула на наше сімейне життя з боку. І після цього все відразу стало на свої місця.

Мій чоловік ставиться до мене як до якоїсь іграшки, яка задовольнить всі його потреби, як в побуті, так і ліжку. Син же бачить в мені робота, який завжди забезпечить їжею, чистим одягом і іншим побутом. І хоча сім’я повинна бути за одне, у мене таке відчуття, що я просто обслуговуючий персонал для своєї сім’ї.

Саме таке ставлення найгірше для мене. Якби це було відкрито, то ми могли поговорити на цю тему. Все обговорити і, можливо, остаточно вирішити всі наші недомовки. Однак на даний момент все виглядає так, ніби це “щось” вигадала моя ж фантазія. Якщо я почну розмову, то мене напевно візьмуть або за божевільну, або за вомлену господиню, якій нема чого робити.

Мої подруги кажуть, що так жити теж не можна. І я з ними згодна, але як вийти з цієї ситуації? Мати ж зовсім радить спочатку сходити до лікаря-спеціаліста і тільки потім робити якісь висновки, що без допомоги я можу просто зруйнувати свою сім’ю, своїми ж руками.

В цілому вона має рацію, тому що не можна приймати настільки імпульсивні рішення без попереднього обговорення. Зрештою, зруйнувати сім’ю це останнє, що я хочу зробити, адже я люблю своїх хлопців. У моєї колишньої знайомої, до речі, теж була схожа ситуація багато років тому в сім’ї. Казала, що чоловік і діти сприймають її як належне і зовсім не ставлять в сімейні плани. І замість того, щоб все грамотно вирішити, вона просто взяла і пішла з сім’ї.

Тобто, її спочатку не цікавила доля своїх близьких. Зі мною таке не спрацює. І так, вона до цих пір живе в своє задоволення, зрідка допомагаючи родині, але в цілому ні з дітьми, ні з чоловіком більше не спілкується. Мені взагалі важко уявити такий спосіб життя. Раптом коли-небудь таке ж станеться і зі мною? Повірити не можу, що можна кинути власну дитину і чоловіка заради “чудового” життя.

Можливо хтось був у такому становищі. Підкажіть, допоможіть, як в очах близьких стати і домогосподаркою і людиною, яку люблять, допомагають і підтримують?

Я вся на взводі, що робити, не знаю.

Передрук без гіперпосилання на ibilingua суворо заборонений!

Фото ілюстративне – xvatit.com.ua

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook

You cannot copy content of this page