Мені виповнилося 29 років, і щороку я святкую свій день народження двічі. Перший раз у дату, коли я безпосередньо народився. А другий – коли врятувався вд вогню. Точніше, врятувала мене старша сестра, винесла на вулицю хвилин на 20 раніше, ніж приїхали рятувальники. Очевидно, що вони б нізащо не встигли.
Історія насправді досить банальна. Я семирічний, побачив по телевізору, як робиться карамель. Для цього потрібно розтопити цукор на сковороді, довівши його до рідкого стану. Батьків не було вдома, тож я вирішив поекспериментувати. Відразу цукор топитися не захотів, тож я вирішив почекати в іншій кімнаті. І благополучно відволікся на мультики, доки зі сковороди пішов густий дим.
Як потім нам розповіли, першою спалахнула штора, а потім і вся кухня. Добре, сестра раніше повернулася зі школи і винесла мене. Вона вчинила як справжня героїня.
Мама з татом навіть на мене не гнівалися. Трохи пожурили, та й на цьому кінець. Але сестра в сім’ї стала справжньою улюбленицею. Вся увага припадала їй. А мені мама постійно нагадувала про той випадок і завжди радила ще раз подякувати сестрі за порятунок. Навіть через двадцять років. Можете собі уявити?
Ми виросли. Я подався у сучасні технології, вивчився на програміста. Ця професія дала мені можливість добре себе забезпечити, багато де побувати, побачити велику кількість цікавих країн, людей. А ось у сестри, на жаль, справи пішли не так радісно. Моєї провини в цьому немає.
Спочатку вона працювала за фахом, потім подруга порадила їй піти у салон краси. Там платили більше, робота їй подобалася. В принципі, я був за неї радий. А потім вона познайомилася з Ігорем, з яким, згодом і побралася.
Він мені не подобався із самого початку. Маленькі, вертляві очі. Штучна посмішка на обличчі, обрамленому ідеальною щетиною. Постійно у гарному настрої. Не буває таких людей у реальному житті, хіба що якщо старанно грати якусь роль.
Словом, я переживав за сестру, але вона в цьому Ігорі душі не чула. Тільки про нього розмов і було.
Я сподівався, що мати буде однієї думки зі мною. Але й вона теж піддалася чарам цього притворника, а найсмішніше, що коли ми зустрічалися разом, мої ж родичі ставилися до мене набагато прохолодніше, ніж до зятя. Рідна мати садила його ближче до себе, ніж мене. Сміялася з його жартів, хоча мій гумор вона не сприймала зовсім.
Ну, Ігор ж був до того ж бізнесменом. Це я просто цілими днями на дві кнопки натискав. А тут ділова людина із знанням життя та такими знайомствами, що аж дух захоплює. Як я не намагався розпитати, який саме бізнес у мого зятя, конкретної відповіді отримати не вдавалося. Таємниця.
Тому я був здивований, коли через 3 місяці після їхнього весілля Ігор запросив мене зустрітися з ним. Навіщо такій зайнятій людині міг знадобитися звичайний натискач клавіш? Ну, звичайно, для діла. І не простого, а навіть прибуткового. Тільки щоб у нього увійти, потрібні були гроші. А готівки, як відомо, серйозні бізнесмени на руках ніколи не мають. Вона вся «крутиться і приносить прибуток», якщо хтось не знав.
Йшлося про позику кількох тисяч вічнозелених. Не критично для мене, але погодьтеся, сума не маленька в наш час. Все сімейство знало. План був такий, що я «трохи допомагаю» сім’ї рідної сестри. А вони на виручені гроші роблять перший внесок в іпотеку, на квартиру мрії.
Але ні за місяць, ні за півроку обіцяний борг мені так і не повернули. Хоча до цього часу, за домовленістю, мої гроші вже мали бути в мене. Зізнатись, я сам трохи забув про них, бо багато навалилося роботи, а зять не потрапляв на очі. Але ще через 3 місяці у мене виникли справедливі питання з приводу моїх «вкладень».
Якраз на носі був мамин день народження. Я хотів, поки був шанс, десь осторонь переговорити з Ігорем про мої гроші. Але він першим узяв слово. Попросив перед усіма уваги, підвівся і добрих кілька хвилин розписував, який я молодець, що допоміг їхній родині у скрутну хвилину. І що вони вдячні мені за надані кошти, які, звичайно, повернуть, коли буде така можливість.
Тобто мої гроші з моїх «100% інвестицій, що окупаються» перетворилися на звичайний борг. І не простий, а в борг для рідної сестри. Що по суті, звичайно ж, перетворює його на подарунок. Мало того, реакція на таку новину була дуже радісною.
Мої батьки всіляко підтримали зятя, а батько навіть співчутливо поплескав його по плечу. Я так розгубився, що навіть не зміг протестувати. Тільки плескав очима і посміхався, коли Ігор прийшов потиснути мені руку.
Але у будь-якій ситуації треба знаходити позитив. Нехай ці гроші я втратив. Нічого, зароблю ще, маю можливість. Ігор став другим сином для моїх батьків, а сестра любить його ще більше, ніж раніше.
Але на сімейних зустрічах, та й у приватній розмові, мама більше не акцентує на моїй минулій провині. Не вимагає і не радить мені подякувати сестрі за порятунок за будь-якої зручної нагоди.
У цьому плані тепер я вільний. Чи це коштувало таких грошей? Я відповім: так. Адже тепер я морально і перед сестрою відповів за той день. Принаймні я так відчуваю. Чи зблизив цей факт нас із Ігорем? Звичайно ж ні. Але тепер я не дуже переживаю за те, що він є чоловіком моєї сестри. Такі, як він, точно не пропадуть. А значить, і з нею теж все буде добре.
Щасливий кінець? Я думаю так. Ніхто не постраждав, окрім моєї кишені. Але це сім’я, і на фінансові дрібниці треба дивитися крізь пальці. Це ж лише гроші. Зароблю ще. Я ось думаю так. А як ви вважаєте? Можна було пробачати борг?
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.
