Моїй донечці п’ять років, і вже другий рік я воджу її на танці. Кружок знаходиться неподалік нашого дому, ціна менш-більш доступна, а головне, дитина туди тягнеться і я бачу результат. Того дня все було, як зазвичай. Єва переодяглась і зайшла в зал. Я не стала виходити, як зазвичай на вулицю, а присіла на м’якенький диванчик, поруч з іншими мамочками. І тут мою увагу привертає ситуація.
Відвела сьогодні свою донечку на танцювальний кружок. Зазвичай я виходжу з приміщення. Воно невелике, а батьків, хто чекає дітей, буває достатньо, щоб на цих мізерних метрах створити натовп. Та й сидіти цілу годину в очікуванні завершення заняття не зовсім моє. Але в цей раз вирішила почекати.
На вулиці слизько і дощик. Не дуже приємна погода. Присіла на маленький диванчик і пішла в світ телефону.
Поруч з диваном, з протилежного від мене боку, невеличкий столик з частуванням для відвідувачів: чай, кава, цукор, два види печива і чашки. Хто хоче, той наливає воду з бойлера і сидить пригощається. Дуже мило.
Деякі батьки скористалися запрошенням адміністратора почаювати. Більшість батьків пішло в іншу частину коридору, де відкриті двері і можна подивитися, як танцюють їх чада. Всі стоять дуже тихо і намагаються навіть не присьорбувати з чашок, щоб не злякати натхнення.
Адміністратор, за покликом хореографа, покинула своє робоче місце і пішла до танцюючих діток. Когось із дітей похвалили. Батьки стоять купкою і тихо обговорюють з посмішками на обличчях. І тут дама поруч зі мною піднімається. Я бачу бічним зором, як вона переминається з ноги на ногу біля столика з частуванням.
Дамі близько 50 років і судячи по її обличчю вона зазвичай не пасує перед труднощами. Такі впихаються в натовп у відкриті двері маршрутки зі словами “Мені теж їхати треба! Рухайтеся!”. Загалом, не інтелігент.
Далі вона просто з кишені дістає целофановий пакетик і рукою починає загрібати з миски вівсяне печиво. Звичайно ж, це привертає мою увагу, але крім мене ніхто цього не помічає або роблять вигляд.
А я повернула обличчя в сторону дами і дивлюся за її діями. Буває ж, що людина покладе собі печива 2-3 і її відпускає жадібність, але за 4 печенькою слідують 5 і 6.
– Шановна, – звертаюся я досить голосно, привертаючи увагу інших батьків, – Як у вас тільки рука не тремтить вигрібати все без залишку!
– А вам чого? – каже дама, – Не ви це купували!
– Але й не ви, – відповідаю я.
– Я гроші за гурток плачу! – повідомляє вона.
– А я на вашу думку безкоштовно дитини вожу? Це куплено для всіх на спільні гроші, – я розумію, що дама і без мене це знає, але їй же треба якось викручуватися, тому залишившись без розумних доводів в хід йдуть нерозумні.
– Безсовісна! Хто ж тебе таку на світ то привів?! – шипить дама, сідаючи на диван і затискаючи рукою пакет з печивом, яке повертати не збирається.
– Я з’явилася на світ, щоб вам нагадати, що має бути в людини совість, – так, я могла б промовчати, але не змогла.
Є чудова прислів’я. Здається до нас воно прибуло з Індії. “Людина подібна до глечика. Варто його зачепити, як з нього поллється те, чим людина наповнений”. Але я вже не стала просвіщати даму.
І ось таких людей я бачу часом в магазині, де вони крадькома заштовхують за щоку цукерку. Відкушують помідор, перевіряючи соковитість. В інтернеті раз у раз натрапляю на історії про те, як люди, відкусивши від батона / огірка / ковбаси, кладуть його назад. І це не незаможні громадяни. Я бачила цілком платоспроможних людей. За інтернет відповісти не можу. Дивно все це.
Благо таких людей я бачу досить рідко. Нормальних людей все ж більше і це мене дуже тішить.
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
