Моїй дружині Олександрі 28 років, я на два роки молодший. Ми разом уже 6 років, розписалися недавно.
Проблема в тому, що вона періодично натякає на те, що хоче дітей. Вона не каже це прямо, але в якихось жартах, натяках, фразах у неї це проскакує, і відкрито вона про це говорить лише тоді, коли на неї накочує чергова хвиля, і я починаю розпитувати: “Що сталося? Чому ти така сумна?”.
Ось у такі моменти Леся й каже, що й час уже, що вона з кожним роком не молодшає, і що природа вже підказує, що дітей пора б уже. Але при цьому вона каже:
«Так-так, я розумію, що в нас поки що немає умов і можливостей, щоб народити дітей, я все це розумію, але хочеться».
Ми обидва «пізні» в плані нашого становлення в житті: Леся працювати пішла вперше тільки в 23 роки, університет закінчила в 27. Я працювати почати трохи раніше за неї, але у виш вступив пізніше і поки вчуся, на заочному відділенні.
Тобто якусь хорошу кар’єру ніхто з нас поки не збудував. Житла окремого теж нема, можливості його якось отримати поки що теж немає. Живемо у трикімнатній квартирі, але разом з нами живе і моя мама, проте місця все-таки вистачає всім.
Машини теж немає, якщо раптом кудись треба буде Лесю з дитиною возити, я не зможу допомогти в цьому. Як бачите, немає якихось добрих умов для того, щоб вона зараз стала мамою і потім кілька років сиділа з дитиною. На даний момент я точно не зможу всіх утримувати.
Важливий момент ще полягає в тому, що коли ми тільки-но починали зустрічатися, у нас були розмови про майбутнє. Я її чітко попереджав, що я не збираюся одружуватися в найближчі років п’ять. Так і вийшло, ми якраз на 5 років і одружилися. Вчитися треба, працювати, ще багато чого треба купити, та й просто психологічно я поки не готовий стати батьком. А емоційна готовність – це теж важливо, як і з одруженням, тому я коли відчув, що «дозрів» для цього, тоді й одружився.
На початку наших стосунків я їй говорив серйозно, що якщо вона скоріше хоче сім’ю та дітей, то їй краще знайти дорослого реалізованого чоловіка, у якого вже є і хороша робота, і квартира своя, і машина, і не вистачає лише молодої дружини, яка народить йому дітей.
Я казав, що я молодий, добра поки не нажив, досвіду життєвого ще мало, я не готовий, і найближчим часом не буду готовий до того, щоб заводити дітей. На це все вона мені відповідала:
“Ні, навіть не говори так. Я люблю тебе, інший мені ніхто не потрібен, значить, я чекатиму стільки, скільки треба”.
Тобто я чесно і відкрито говорив, що для якнайшвидшого створення сім’ї я не найкращий кандидат.
І в результаті Леся мені зараз потихеньку і дуже тоненько капає своїм ось цим «вік вже поважний, природа підказує», а мене це злить, я не хочу щоб мною хтось маніпулював. Я відразу і чесно попереджав, що так буде, що я не думаю навіть про дітей у найближчому майбутньому, я відразу казав, що якщо це критично важливо для неї, краще тоді зі мною стосунки не будувати.
Я не знаю що робити. Мене це вже втомило, вона постійно своїми маніпуляціями викликає в мене почуття провини за те, що я і окреме житло їй дати не можу, і дітей вона хоче вже, а я не хочу і так далі.
А я не бачу в цьому жодної своєї провини, бо я не обіцяв їй нічого з цього, і навпаки говорив, як усе буде, і так воно й виходить.
Просто хотілося виговоритись. Але якщо комусь є що сказати, якось підтримати чи поділитися досвідом, я радий почитати ваші коментарі, думки й поради. Всім миру.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
