Моїй мамі Галині Степанівні скоро виповниться 72 роки. Все життя вона пропрацювала перукарем і була найкращим професіоналом у місті. Місцеві модниці записувалися до неї на місяць наперед. Зазвичай вона відпрацьовувала дві зміни в перукарні, а потім ще йшла до клієнток додому.

Батьку не подобалося, що мами ніколи немає вдома. Тому він пішов із сім’ї, коли ми з братом були підлітками.

Мама після 60 років стала важко ходити, потім і руки почали сильно тремтіти, тому роботу довелося покинути. А кілька років тому вона підслизнулася на тротуарі, і зараз вона ледве пересувається по хаті, спираючись на палицю.

На додаток до цього нещодавно у мами почалися проблеми з пам’яттю. Тепер її небезпечно надовго залишати одну, адже вона може увімкнути праску і потім забути про це. Та й загалом самопочуття в неї вже не дуже.

Мені зараз за 40. Я живу з мамою, з особистим життям у мене не склалося. Я двічі виходила заміж, але безуспішно. Справа в тому, що я не можу мати дітей. Ми живемо на мамину мізерну пенсію та мою зарплату санітарки. На роботі часто беру нічні зміни, бо вдень не можу залишати маму саму. При цьому маємо багато родичів.

Мій брат живе в іншому місті зі своєю родиною. За останні роки він допоміг лише двічі. Надіслав 1500 гривень, коли мама потрапила до лікарні, і ще 1500 на мамин ювілей. На 70-річчя навіть не приїжджав. Тож на нього я не розраховую.

У нас у місті живуть дві мамині сестри та брат. Зрозуміло, у мене ще є безліч двоюрідних братів та сестер. Щоправда, брат мами вже теж погано почувається, але у сестер ще не настільки похилий вік. Проте вони ніколи не заходять до нас у гості. Матеріально теж не допомагають, завжди знаходять виправдання.

При цьому одна із сестер живе із чоловіком буквально на сусідній вулиці і в них є машина. Але вони завжди відмовляються відвезти маму, хоч на природу, хоч до поліклініки. Навіть якщо ми пропонуємо сплатити бензин, у них з’являються якісь невідкладні справи.

А коли у мами було 70-річчя, я вирішила зробити їй приємно та влаштувати гарне свято. Заради цього взяла невеликий кредит, накрила стіл, покликала всю рідню. Усі, хто був у місті, приїхали. Попили, поїли, подарували якусь нісенітницю, наговорили тостів про любов до мами, а потім знову зникли з нашого життя.

Для близьких нас просто нема, навіть зараз, всмі часи, коли більшість родин гуртується і підтримують одне одного. Ніхто до себе не запрошує, ми для всіх надто проблемні. Тільки зрідка дзвонять. Мені через це дуже сумно. Адже в молодості матуся часто допомагала всім, а їй так відплачують.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com.