fbpx
життєві історії
– Може краще дівчинку в дитячий будинок повернути? Що робити? Та й наше життя не назвеш вже світлтм, все зруйновано, будинки бардак, а найголовніше – бардак в житті!

Ми взяли прийомну дівчинку в сім’ю в жовтні 2019 року. Їздили за нею далеко, зустрічей було мало, тільки три.

Сподобалася інтелектом, здорова, правда, поведінка насторожувало. Але в дитячому будинку пояснили, що це пройде, дитина хвилюється, переживає, тим більше від неї вже відмовилося дві сім’ї до нас.

Весь час говорили про її лідерські якості, що їй потрібно займатися спортом, її потрібно буде захопити. Нам би дурням відразу зметикувати, в чому справа-то, адже дитячий будинок просто від неї позбавлявся.

Але ми її пожаліли саме через її зовнішності, а ця ось розумна дівчинка буде страждати і перебувати в системі.

На личко приємна, розумна, комунікабельна, жива. Все б нічого, але поведінка була жахлива.Це лідерство виявилося поганою якістю, це навіть не лідерство, а нахабство і хамство.

Нас з чоловіком вона не визнає, хоча виховуємо ми її пряника. У дитячому садку вихователі від неї плачуть, дітей б’є, з вихователями б’ється, якщо їй роблять зауваження.

Є в поведінці у неї якесь сказ, якась некерованість. З психологами радилися, кажуть, адаптація, пройде всі, дитина звикне. Але щось це не проходить.

Головне, прикро, що хочеш ласкою, добром, а вона це вважає проявом слабкості і починає нас знецінювати, якесь зухвала поведінка, мовляв, що хочу, те й роблю.

А коли переходиш на строгість, тримаєш дистанцію, начебто веде себе більш-менш адекватно.

Що робити? Невже треба бути строгою.

Адже це ненормально, в родині повинні бути і ласки, і поцілунки, і обнімашки. Але як позбутися та такого жахливого хамства доньки?

Або це риса характеру? І все життя треба буде її тримати в строгості? Може, їй тоді краще в дитячий будинок повернутися? Там все строго. А у нас вона розбалує.

Та й наше життя не назвеш вже світлтм, все зруйновано, будинки бардак, а найголовніше – бардак в житті.

Моя найкраща подруга в 45 років, не маючи своїх дітей, взяла під опіку двох-дівчинку 6 років і хлопчика 3-х років (брата і сестру).

Батьки їх позбавлені батьківських прав і відбувають термін… А дітки, хороші такі, здорові. До цього подруга моя жила удвох з мамою, займала престижну посаду, часто їздила в закордонні відрядження.

Роботу їй довелося змінити, щоб більше часу приділяти дітям. Приділяла! Щороку возила їх і на морі, і в Іспанію, і в Болгарію…Розвивала їх всіляко: музична школа, гуртки, секції всілякі… На сьогоднішній день дівчинці 12, хлопчикові 9.

Дівчинка не хоче НІЧОГО: не хоче ходити ні в звичайну школу, ні в музичну, всім хамить, хоче тільки лежати на дивані і дивитися телевізор або сидіти в інтернеті.

І це при тому, що і сама моя подруга з двома вищими освітами та її мама – педагог з 30-річним стажем, самі дуже високо цінують значимість освіти в житті людини і завжди прагнули дати цим дітям можливість розвиватися в самих різних напрямках.

Зараз в їхній родині настав пекло: подруга моя на межі нервового зриву, її 70-річна мама кожен день твердить: «Бачити цих дітей не можу! Здай їх назад! Хочу дожити свій вік спокійно!»

Ось і думай, що тут: гени, перехідний вік або ще що?

Фото ілюстративне з вільних джерел.

facebook