Можете мене засуджувати, але допомагати батькам на пенсії я не стану.
– Батько в цьому місяці на пенсію вийшов, – каже мама по телефону, – сам ж знаєш, що на ті копійки, які платить держава – не прожити.
– І що ти хочеш, мама – питаю, -ми з Лівою не в змозі вас містити і підтримувати, і, якщо чесно, навіть будь можливість, немає бажання. І ти в курсі, чому.
– А як же борг? – гарячкує мама, – Ми вас виростили. Невже совісті немає у двох дітей, яким ми все віддали?
Це у мене і мого брата немає совісті, на думку батьків. Мені був рік, а мого старшого брата виповнилося 9 років. І в тому році батьки вирішили приватизувати свою квартиру.
– А виключити дітей з приватизації було не можна, – це оповідання від тата я чув вже набагато пізніше, приблизно років з 11-ти він повторювався в родині щомісяця, – хоча ви повинні розуміти, що на ділі квартира належить лише нам з матір’ю. Але порядки такі були і ось – ви теж, власники.
Брат тоді навчався в інституті, але одного разу до нашого тата дійшло, що раз йому вже є 18 і він власник частки, то повинен оплачувати четверту частину комуналки.
– Так буде справедливо, – говорив батько, – ми все документально оформимо, так. І розписку напишемо. До речі, я не буду вимагати з тебе грошей за ті 2 роки, що пройшли з твого повноліття.
Мама? А мама тоді промовчала, а брат став зі своєї мізерної стипендії щомісяця віддавати батькові під розписку чверть плати за комуналку. Не дивно, що відразу після закінчення інституту брат з’їхав з рідного дому.
– Ну і що, що ти тут не живеш, – зателефонував батько братові в перший же місяць його самостійного життя, – ти ж власник, причому ми обоє знаємо, що власник ти не по справедливості, так що ти повинен оплачувати комуналку. Я з тебе не вимагаю за лічильниками, я все порахую, будеш платити чверть від оплати за опалення.
Брат платив. Чи треба говорити, що родинні стосунки він підтримував з того часу тільки зі мною. І зрідка відповідав на телефонні дзвінки матері.
– Ну батько у нас такий, – говорила вона старшому синові, – принциповий. Ти повинен це розуміти. Зате ніхто нікому нічого не винен. І душа спокійна.
Брат одружився, взяв кредит, тепер у нього своя двушка і двоє синів. А ситуація повторилася, коли 18 років виповнилося мені.
– Пише розписку, що зобов’язуєшся віддавати гроші, – сказав мені батько на наступний день після мого дня народження, – а я буду писати розписки, що отримав від тебе ці гроші.
– Тату, – кажу, – а жити мені на що?
– Йди на роботу, – відповів батько, – це твої проблеми. Ти ж власник частки, за лічильниками за той період, що ти в гуртожитку ти платити не будеш. А вже під час канікул – прийдеться.
А з настанням канікул батько ретельно вираховував третю частину (брат вже не жив з нами) від показань лічильників за світло і воду, щоб пред’явити мені.
А мати? А мама мовчала, не хотіла загострювати відносини з чоловіком. Я підробляв, брат допомагав, хоча і йому було не солодко, кредит, діти, дружина в декреті.
Додому після інституту я не повернувся, одружився. Спочатку житло знімали, а я все продовжував платити свою частку татові, переводив гроші йому на карту і отримував скановані розписки електронкою. Потім мені пощастило: дружині у спадок дісталася, однокімнатна, але з неї ми і почали.
Зараз у нас є дитина, кредит, однушку жінки здаємо, з цього і платимо кредит, і мою комуналку. І ось мамин дзвінок.
– Ви повинні допомагати, ми обоє на пенсії, – каже мама, – ну і що, що ви платите свою частку за комуналку. Це ваш обов’язок. Але ми з батьком вас до 18 років поїли і годували, тепер ваша черга. Нам не під силу жити. Для вас чверть плати за троячку – нікчемна справа, а для нас з батьком – суттєва сума. З пенсії-то…
– Мамо, – кажу, – для нас з братом теж буловажко платити з стипендії. Давайте продавати. Купуйте з батьком квартиру поменше, що не напряжно буде платити.
– Ага, – втручається батько, – а що ми купимо? Однокімнатну? І половину грошей віддати вам, адже там же ваші частки? Ні. Ви з братом взагалі не повинні були ці частки отримати, нам з матір’ю повинна була дістатися вся квартира.
Розказав усе я братові.
– Тьфу, – каже брат, – дістали. Ти як хочеш, а я свого дозволу на продаж квартири не дам. Я ж власник, я так часто чув про це, що повірив. Хочуть, нехай на аліменти подають. У нас, розписки є про те, що ми свою частку оплачували. Пенсії у батьків пристойні, так що суд ще можемо виграти. А не виграємо – буду аліменти платити, чорт з ними. Я їх давно викреслив зі списку родичів.
І я викреслив. І можете мене засуджувати. Але нехай все буде тепер тільки по закону.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook.
