Можливо, на цьому історія б закінчилася, і Сергій ніколи б нічого не дізнався, але одного разу в його руках опинився телефон Софії. Він “вліз” у повідомлення, і прочитав запрошення на каву від Романа. Вже наступного дня Софія йшла на роботу в затемнених окулярах. Начальник був людиною добродушною, і вивів дівчину на розмову.
А як все гарно починалося! Освідчення в коханні, весілля, медовий місяць… Появився син, і почалося: в будинку немає порядку, не встигаєш чоловікові готувати, завжди з поганим настроєм, і без того грошей не вистачає… І так далі.
Суперечка на суперечці. Вона теж не залишилася в боргу: відпочиваєш, гуляєш, з дитиною не допомагаєш… Загалом, обидва були по-своєму праві і неправі одночасно.
Через два роки Софія зуміла прилаштувати сина в садок, а сама вийшла на роботу. Але з чоловіком стосунки краще не стали. Навпаки, обидва стали шукати причини, щоб затриматися з роботи.
А далі Софія зустріла його – свого однокласника. Випадково. На вулиці. Не помітила, проходячи повз – а Роман гукнув. І запросив в кафе неподалік. Сина з садка повинна була забрати бабуся, тому дівчина погодилася.
Час пролетів непомітно. Випили по чашці кави, поговорили про те, про се, і розбіглися. Тільки Роман попросив номер телефону. Софія записала.
На наступний день прилетіла смс: “Дякую за неймовірно проведений час”. Через пару днів Роман зателефонував. І знову запросив в кафе. Софія відмовилася.
Через кілька днів він передзвонив і запропонував зустрітися у зручний для неї час все в тому ж кафе. Без дати, а просто коли вона вважатиме таку зустріч можливою. Вона відповіла, нічого не обіцяючи: “Я подумаю”. Така ввічлива відмова.
На цьому б, може, історія і закінчилася. Та тільки чоловік поліз у телефон дружини і побачив ту саму смс. Оскільки Софія не бачила в ній ніякої загрози, і не видалила. А Сергій побачив. І тут у нього щось перевернулось всередині.
Його “малюнки” на Софії ми бачили самі. Вона ховала очі за темними окулярами і перестала розмовляти з колегами.
Не знаю, як про це дізнався Роман. А може, і не знав нічого – просто захотів зустрітися. І підкараулив після роботи. Звичайно, ні в яке кафе дівчина не пішла.
Роман просто провів Софію додому – тільки, мабуть, не міг забути її мокрих очей. І наступного вечора приніс їй букет квітів. І зробив пропозицію – вийти за нього заміж. Знову проводив додому.
Їх разом побачив Сергій.
На наступний день Софія попросила у директора відгул. Але, побачивши свою співробітницю в поганому стані, керівник зумів розговорити дівчину. Виявилося, чоловік знову пішов на неї з наступом.
Через хвилин 10 вона зуміла вирватися і втекти до батьків. Тепер треба якось забрати речі з дому, оскільки дівчина вирішила більше не повертатися до Сергія. Звозив її додому сам директор.
Зв’язуватися з ним Сергій не ризикнув, тому запустив обох в квартиру. Сам вискочив. А там… Весь одяг порваний стрічками – смужками по 5 см, улюблені речі дружини розбиті, зіпсовані. Уривки фотографій валяються. Софія сиділа на підлозі, перебираючи якісь шматочки і плакала: “Навіщо він так?”.
Через тиждень Роман сказав: “Все, вистачить поневірятися з батьками, у них і так тісно. Переїжджайте до мене з дитиною. Буду дуже радий.” І забрав їх до себе.
Вони живуть разом дружною сім’єю вже кілька років і не шкодують, що все так вийшло. Оформили розлучення. Пізніше самі розписалися тихесенько, нікому, крім батьків, не повідомляючи. У сина з’явився братик, але відмінностей між ними глава сім’ї не бачить – обидва рідні, каже.
Сергій спершу намагався зустрічатися з сином, потім припинив спілкування, зажив своїм життям. Про його подальшу долю я не знаю.
Якийсь висновок з усієї історії робити не хочеться. Але я рада, що у Софії все добре. І злегка шкодую ту, що стане наступною дружиною Сергія (хоча, може, безпідставно?).
Просто мені здається, що така поведінка так просто не розсмоктується. Нехай краще у нього теж все буде супер…
Фото ілюстративне – pixabay
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
