Ми маємо єдиного сина, ми всю душу в нього вклали. Завжди давали все найкраще. У школі у нього були найкращі речі, потім відправили вчитися за кордон, купили машину, а через рік та квартиру.
Це дало свої плоди, він швидко просувався на роботі, і незабаром став заступником директора у великій компанії. У 28 років те! Через час ми з чоловіком теж поїхали за кордон, по-перше, ближче до сина, а по-друге, чоловікові підвернулася там перспективна робота.
Ми дуже пишалися сином. Він завжди нас відвідував, дбав. Ми натішитися не могли. До того моменту, поки він не зустрів свою майбутню дружину. Я спочатку бачила, що кохання немає з її боку.
Просто знайшла заможного хлопчика та вирішила прилаштуватися. Так навіть її дядько сказав нам, це він їх познайомив. Я все розумію, що вона росла без батьків, виховувалась бабусею, багато чого була позбавлена.
Та що казати, вона навіть школу ледве закінчила, двічі залишалася на другий рік. Коли вона бачила, як тепло син до нас ставиться, то почала ревнувати.
А через час почала наговорювати, з всякої дрібниці, налаштовуючи його проти нас. Дійшло до того, що син не запросив нас на весілля. Такої зради я не очікувала.
Ми не спілкувалися близько трьох років. Але потім довідалися, що у них народилася дитина і зателефонували привітати! Онук як-не-як. Вони приїхали до нас у гості, всі старі образи були забуті, всяке буває, від помилок ніхто не застрахований.
Ми няньчилися з онуком, а подружжя ходило гуляти, відпочивало вечорами на набережній. Поки що одного дня не трапилися суперечка. Син із дружиною пішли в місто, а коли повернулися, накинулися на мене, чому я не змінила памперс дитині.
Ніхто не слухав мої виправдання, що памперси закінчилися, і вони якраз за ними пішли в магазин. Вони поїхали. Потім почали складати графік, коли можна побачити онука. І дрібні суперечки щоразу, коли ми приїжджали.
Нещодавно у них народилася двійня. Подзвонили мені та попросили допомогти. А я лише два місяці сиділа зі свекрухою, вона дуже хворіла. І я проїхавши 7000 кілометрів, відпочила два дні будинку і знову в дорогу, ще 800 кілометрів до них.
Як я втомилася не передати словами. Я одразу побачила невдоволення невістки. Вона вже не приховуючи бігала скаржитися чоловікові, то я не дивлюся за онучкою, то дивлюсь телевізор занадто довго. І ось одного прекрасного дня вона перейшла на образи і я не витримала.
Ні, я не ображала її, просто висловив все, що думаю про неї та її ставлення до нашої родини. У результаті суперечка, і вона вказала мені на вихід. Найсумніше, що син її підтримав і сказав, що онуків нам більше не бачити.
І ось так я вночі у сльозах, їхала додому. Минуло вже два тижні, а серце коле досі.
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
