– Я Вам ще раз повторюю: народжувати в чужій квартирі не буду!

– Так чому ж в чужій? Половина Ігорю належить, живіть удвох, без мене. Моя половина потім вам залишиться. Народжуй – не хочу!

– Саме так: не хочу! Вибачте, я піду ляжу.

Галина Романівна провела поглядом Софію і зітхнула:

– Ну до чого вперта!

– Мамо, ну як? Поговорили? – з кухні вийшов Ігор, витираючи руки об фартух.

– Поговорили. Каже, раз немає у неї ні кола, ні двора, то і дитині поки в її житті не місце. Гошо, переконай дружину: а якщо потім завагітніти не зможе? Що за дурість: «Не хочу народжувати в чужій квартирі»?

– Як її вмовити? Я вже втомився пояснювати, що мільйони жінок народжують на території чоловіків, і нічого. Вона боїться, що ти сюди жити переїдеш.

– Гошо, ви живете удвох, в квартирі три кімнати! Навіть якщо і переїду, півтори з них – твої! Живіть на здоров’я. Ой, піду я. Ви за свою половину заплатили? Мені платіжку треба.

– На тумбочці лежить. Ми за капремонт в цьому місяці віддали, наступний – твій.

– Добре. Все, я пішла.

***

– Мам, привіт. Ну все, ми вирішили: будемо іпотеку брати. Ти не проти, якщо ми квартиру здамо, щоб простіше було? Буде у тебе онук чи внучка!

– А що, в житлоплощі, що належить банку, Софія народжувати згодна?

– Не починай! Що з орендою?

– Здавайте свою кімнату, якщо хочете.

– Мамо, так за троячку вагомо більше грошей буде! Якраз на щомісячний платіж за двушку вистачить. На перший внесок машину продам.

– А якщо мене чоловік вижене?

– Леонід Максимович? Тебе вижене? Не сміши: він тебе кохає, це ж неозброєним оком видно! Якщо що, до нас переїдеш, виділимо тобі кімнату, будеш з онуком жити. Ну що, ти згодна?

– Цікава у твоєї Софії логіка: в трійці, куди я можу повернутися, вона народжувати не хоче, а в двокімнатній квартирі мені цілу половину дитячої виділити готова. Синку, ти мене вибач, але я не хочу, щоб в моїй кімнаті жили сторонні люди.

– Мамо, це на час. Соня народить, з декрету вийде, на роботу влаштується, фінансово легше буде. Тоді і квартирантів з твоєї кімнати виселимо. Ти теж виграєш: не треба буде комуналку оплачувати. Є ще один варіант: можна розміняти квартиру. Ми купимо тобі однушку, інше нам. Далі – за первісним планом: твою однушку здавати будемо і іпотеку платити за нашу квартиру.

– Які ви обидва розумні! Знаєш, Гоша, Софія права: не треба народжувати на чужій території. Нехай вона спочатку на роботу влаштується, подбайте про придбання житла, щоб не розраховувати на гроші від здачі чужої нерухомості. А потім і про дітей думати будете.

– Соня так і думала, що ти відмовишся нам допомагати. Готуйся до розміну.

***

– Галино Романівно, здрастуйте. Я ось на узі сходила, 13 тижнів, з дитинкою все добре. Галина Романівна, мені Ігор сказав, що Ви не будете собі квартиру купувати після розміну, а гроші візьмете. Може, Ви нам в борг дасте, щоб ми іпотеку не брали? Ми тоді трикімнатну купимо! А грошики повернемо, з часом.

– Здрастуй, Софія. Без проблем. Угода з продажу троячки відбудеться, з’їздимо до нотаріуса, напишіть мені по розписці і купуйте квартиру.

– Розписки? Навіщо?

– Щоб я була впевнена, що отримаю свої гроші назад. Зауваж: на відміну від банку, я не вимагаю довести платоспроможність. Розписка – проста формальність, так би мовити, демонстрація відсутності злого наміру. Ви ж мені все повернете? Значить, нічим не ризикуєте.

– Ми подумаємо. – холодно відповіла Софія і попрощалася.

– Яка розумна дівчинка! – здивувалася Галина Романівна.

***

– Мамо, ти в своєму розумі? Які розписки? Чому дві? Давай я напишу відразу на всю суму?

– Синку, я не розраховую, що ти мене зрозумієш, але спробую пояснити: квартира, яку ви купите, буде вашим спільним майном. При розлученні Соні покладатиметься половина. Якщо розписку напишеш тільки ти, то залишишся з половиною квартири і боргом переді мною. Якщо ти думаєш, що я прощу тобі борг і спущу з рук те, що ти залишив мене без житла – ти помиляєшся. Я б воліла, щоб половина придбаної вами квартири була оформлена на мене, поки ви не повернете гроші. А раз з моїми грошима ви будете брати троячку, то розклад такий: була у мене половина троячки, стане ця половина Софіїна. Ти нічого не втрачаєш: як був власником півтори кімнати, так і залишишся. А у мене, замість моєї нерухомості, буде тільки твоя розписка. Це чесно по відношенню до мене?

– З цього ракурсу я на ситуацію не дивився.

– У вас же вистачить на однушку? Беріть, на перших порах. Потім поміняєте на більшу.

– Розберемося, мамо. Бувай!

– Бувай, синку!

***

– Мамо, привіт. Розміну не буде. Ми залишаємося в нашій квартирі.

– А що так?

– Я подумав і вирішив: краще мати співвласником нерухомості маму, а не дружину. Ти-то зі мною не розлучишся?

– Ні звичайно, – розсміялася Галина Романівна.

– Як Софія відреагувала?

– Не дуже радісно. Але рішення ми знайшли: беремо однушку в іпотеку. Як виплатимо, вона Соні залишиться. Здавати її будемо, додавати і віддавати банку. Так що Соня на вулиці не залишиться.

– Відразу б так. А то понавигадували митних схем.

– Ми стать дитини дізналися, платно на узі сходили. Дівчинка буде! А ти станеш бабусею внучки!

– Чудово! Головне, щоб здорова народилася. Гош, мені працювати треба. Успіхів!

– Бувай, мам!

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, ubr.ua

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!