Ми родиною в’їхали в нову квартиру зовсім недавно, у дітей були свої кімнати і місця стало більше, поступово облаштувалися і провели інтернет. Тепер я могла працювати вдома на комп’ютері, оскільки сиджу з дітьми в декреті. Та тут “намалювалися” сусіди зі своїм простим, як п’ятак, проханням.
В один зі звичайнісіньких буденних днів, я була вдома з дітьми, чоловік на роботі, коли в двері подзвонили. Я відкрила, на порозі стояла жінка з дівчинкою підлітком, виглядали вони цілком благополучно і пристойно, навіть, я б сказала, дуже файно, і жінка безцеремонно сказала:
«Вітаю. Я Марина, ми ваші сусіди по сходовому майданчику. Дайте пароль від вай-фаю…»
«Що …?», – не зрозуміла я.
«Ну пароль для входу в інтернет…» – і, бачачи моє збентеження і здивоване обличчя, ця Марина продовжила:
“Ми ваші сусіди і наші з вами квартири стикуються, тому ми поруч зовсім з вами знаходимося, а доньці моїй потрібен інтернет, а платити нам дорого. От і хотіли б вас попросити, може ви поділіться, тому це, просимо пароль.”
Я ще більше очманіла від такої “простоти” і кажу:
«Вам значить дорого платити, а нам, сім’ї з двома дітьми, недорого?»
І, мабуть, у мене було таааке обличчя, що сусідка фиркнула і пішла, а потім я почула, як вона говорила своїй доньці:
«Ну і жадібні ж люди…»
Через кілька днів гуляю я з дітьми у дворі і бачу, як вони вийшли з під’їзду і сіли в хорошу іномарку і поїхали кудись. І я подумала, що вони так на всьому економлять, навіть на хорошу квартиру і дорогу машину наекономили.
А у нас навіть ніякої машини немає…
Ось, виявляється, як потрібно жити, а ми і не знали. Вчитися нам у таких Марин і вчитися.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
