Ми самі з Ужгороду, у нас з чоловіком троє дітей. Ніхто з батьків нам не допомагав, бо ми самі з багатодітних родин. Працювали, згодом купили власну квартиру, але невеличку, тісно нам там було, коли всі діти вже народилися, та й ремонт потрібен був.

Чоловік працював, але потім його фірма реформувалася. його скоротили, почав перебиватися підробітками, але завжди фінансово було дуже скрутно.

І ось коли дітям було 21, 18 і 14 років, я вирішила, як і багато моїх землячок, їхати на закордонні заробітки. А що лишалося робити? Дітям допомогти на ноги стати, в нашій з чоловіком квартирі ремонт зробити нарешті.

Так і почалися 30 років мого італійського життя. Працювала довго масажисткою, бо я медик, був час, коли прибирала оселі, але майже 20 років я доглядала стареньких італійців.

Звичайно я надсилала додому гроші і раз на рік приїжджала у відпустку. так ми й звикли жити з чоловіком і дітьми довгі роки.

Діти створили власні родини, народили дітей. Я купила всім трьом по квартирі: і двом донечкам, і середньому сину. Всі живуть в нашому ж місті. Зробив чоловік ремонт в нашій квартирі, купили ми з ним дачну ділянку, збудували будиночок.

Я вирішила залишатися працювати в Італії, доки не зароблю нормальну італійську пенсію. Але не думайте, що я не брала участь в житті моєї сім’ї. Коли з’явився якісний інтернет і відео зв’язок, це стало зовсім не складно.

Я контролювала, де, в яких районах міста дітьми куплені квартири, як тривають ремонти, які купуються матеріали, меблі. Я всім давала поради, бо я краще знаю, як гарно, плюс це все робилося за мої гроші, тому я маю право диктувати свої умови й бачення.

У побуті й щоденному житті я теж завжди намагалася бути присутньою, навіть крізь відстань. Контролювала, чи носять діти й онуки одяг, який я висилаю й приводжу, чи повісили штори того кольору, що я просила, чи займаються онуки танцями і іноземними мовами, курси з яких я оплачую й так далі.

І дочки й зяті мене слухалися, хочу сказати, бо залежали від мене і моїх грошей. Зяті заробляють небагато, та зате готові у будь-який момент виконати всі мої прохання і забаганки, помчати на дачу, переробити щось в квартирах на мій смак.

Але от про сина й невістку такого сказати не можу, скоріше вони все завжди робили навпаки, на перекір. На ремонт син у мене не взяв гроші, хоч квартиру я йому купила, і вони все зробили, як самі схотіли, такий несмак вийшов.

І ось я вже назовсім приїхала з Італії три тижні тому, відпрацювавши там 30 років. Всім трьом дітям привезла по 15 тисяч євро.

Але сину і невістці вирішила не віддавати, коли у них в гостях побувала. Вони мене взагалі мало коли слухалися, на відміну від донечок і зятів, ті в мене, як я вже сказала, золоті! Ці ж навіть скатертину ніколи на Новий рік червону не стелили – я всім такі привезла якось а якось на подарунок.

Не кажу вже про дачу, шпалери, меблі й так далі. А коли я до них у гості прийшла, невістка навіть моїх улюблених страв не приготувала, адже знає, як я люблю грибну юшку, картоплю і голубці. Натомість ми вечеряли піцою й пастою! Наче я в Італії того добра не наїлася!

Тому я вирішила навіть чоловіку нічого не говорити, а придбати тихенько собі однушку, віддати її під оренду і мати до кінця життя пасивний дохід, який використовуватиму лише на себе: на своє здоров’я, зовнішність, маленькі подорожі і кіно та театри.

У мене вже не так багато часу на цій землі, я і хочу прожити його яскраво й у першу чергу – для себе. Всім добра!

Передрук без посилання заборонено.

Фото ілюстративне, авторське.