Ми сіли за стіл. Юля принесла каву і тарілочку з печивом. Я вам чесно скажу, я цю каву ледь в себе залила. А ось до печива навіть не доторкнулася. Я не знаю, чим вона тільки думала, коли купила для дочки цього котика. Шерсть була практично всюди. Я дома ледь себе і малого відчистила. Більше до них в гості не піду.
Я лише місяць тому повернулася з сином до столиці після повномасштабного вторгнення.
Деякий час ми “бродили” світом. Відвідали деякі країни (в нас там родичі живуть). Потім зупинилися у Львівській області.
І ось я вже не втрималася і сказала чоловіку, що хочу додому.
Михайло сильно не заперечував, оскільки мотатися туди-сюди дуже незручно і доволі дорого.
І ось почалося наше життя в Києві.
Тут у мене є подружка, з якою ми подружились, коли наші діти ще в підгузках гралися в пісочниці.
Юля, хороша людина, мені було з нею дуже добре і комфортно. Як і нашим дітям, хоча в них з чоловіком дівчинка, а в нас – синок.
Я ж думала, що в нас все буде, як і колись. Ми часто ходили один до одного в гості. І дітям весело і нам не скучно в декретній відпустці.
Але коли я вперше прийшла до них додому, то побачила котика. Ну спершу подумала, як класно і цікаво буде моєму сину.
Але вже через хвилин п’ятнадцять я зрозуміла, що ніколи в житті не заведу кота у міській квартирі.
Всюди де не глянь, була шерсть.
І навіть коли ми сіли випити кави, вона була в горнятках і тарілках.
Я дуже бридлива, і просто не можу ні їсти, ні пити в таких умовах.
Ми коли повернулися додому, я ледь відчистила себе і сина від цієї білосніжної шерсті.
Я взагалі не розумію, що Юлі найшло, раз вона цей “пух” додому принесла, ще й чималі гроші за нього заплатила.
Якщо чесно, я не маю бажання більше туди йти. Вчора я придумала, що погано почуваюся, але дальше таке не “пройде”. Тому треба якось їй це озвучити.
Є тут власники котиків? Як ви справляєтесь з шерстю?
Це ж, як на мене, велика халепа.
Автор – Наталя У
Передрук заборонено!
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua