fbpx
життєві історії
Ми спочатку знімали квартиру, потім вирішили переїхати до його батьків, щоб потроху збирати гроші на своє житло. Я сказала чоловікові, що там є і його кімната, і він має юридичне і моральне право там жити. Свекруха сильно здивувалася тому, що я горю бажанням жити з ними. Свекри наївно думали, що сплавили синочка на мої турботливі плечі. Встигли за цей час з кімнати чоловіка зробити комору, захламить її різним мотлохом

Мій чоловік – пізня дитина, його батьки вже пенсіонери. Живуть в трикімнатній квартирі, яка колись дісталася їм від колишньої держави.

Ми спочатку знімали квартиру, потім вирішили переїхати до його батьків, щоб потроху збирати гроші на своє житло.

Я сказала чоловікові, що там є і його кімната, і він має юридичне і моральне право там жити.

Свекруха сильно здивувалася тому, що я горю бажанням жити з ними. Свекри до цього наївно думали, що сплавили улюбленого синочка на мої турботливі плечі. Навіть встигли за цей час з кімнати чоловіка зробити комору, захламить її різним мотлохом. Їм так було зручно. Щоб все це радянське добро не викидати, свекруха запропонували нам жити в іншій кімнаті, яка менше і без балкона. Ми не погодилися.

Зараз живемо з батьками чоловіка разом, але стосунки натягнуті. Ми купуємо продукти, побутову хімію, прибираємо всю квартиру. Зробили невелике перепланування, на яке витратилися зі своєї кишені. Але його старі все одно незадоволені. Їм не хочеться нічого міняти, їх влаштовує звичне болото.

Батько чоловіка не здоровий, але ходить самостійно, обслуговує себе теж. Але свекруха якось сказала, що якщо у нас буде дитина, нам потрібно буде шукати житло. Батькові не можна хвилюватися, а дитина буде плакати. Дивна заява. Тобто онукові, про якого вони так багато говорили раніше, тут заздалегідь не раді? Або онук потрібен в теорії, а на практиці потенційному дідусеві «не можна хвилюватися»?

Вчора свекруха заявила, що її знайомі здають одну кімнату двом студенткам і тому у цих щасливих знайомих немає проблем з грошима. Купують собі все, що хочуть, ні в чому собі не відмовляють. Звичайно, не відмовляють, тому що до цього купили своїй дочці окрему квартиру.

Ми зрозуміли натяк, але йти нам нікуди. Та й нема чого – це ж не однокімнатна квартира! Чоловік має право на частину житлоплощі. А якщо когось це не влаштовує, можна купити будиночок в глухому селі і там жити собі на втіху і «не хвилюватися».

Не можу зрозуміти таких батьків-егоїстів. Адже це їх єдиний син! Чим вони думали, коли його народжували і не забезпечили житлом? Адже це він, а не я, повинен привести дружину в свою квартиру. Я хоромів в центрі столиці не вимагаю, однокімнатної квартири в нашому обласному центрі цілком вистачило б, але ж навіть її немає.

Я сказала чоловікові, що якщо ми переїдемо, онуків вони ніколи не побачать. Але по їх реакції зрозуміла, що вони їм і не потрібні. Як і син. Головне – власний комфорт і «не хвилюватися». Але чому мені їх комфорт повинен бути важливіше, ніж мій власний? Чим я їм зобов’язана?

Передрук без посилання на Ibilingua.com. суворо заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

facebook