Ми святкували місяць назад мій день народження, 35 років. Свекруня моя це й вчудила. А потім ходить мало не щодня придивляється до мене – одягла я їх чи ні? Куди такі грубі? На пальці ніг, під шкарпетки? Ну чесне слово.
А цими вихідними мама чоловіка помітила в Улянки айфон, передостанню модель ми їй взяли, якраз грошей вистачило мені з продажу того її барахла, яке мама чоловіка мені припіднесла, вважаючи сімейними коштовностями – ви б їх бачили!
Стосунки у мене з мамою чоловіка завжди були нормальні, без вдаваної ніжності, але досить добрі. Але недавно все змінилося, і винувата в цьому виявилася я. Хоча я думаю, що я права. Я завжди вважала і вважаю й зараз, що якщо ти щось подарував комусь – то ця річ вже належить цілком і повністю тому, кому її подарували, і він нею розпоряджається за власним бажанням.
Отже, до суті моєї історії. Місяць тому у мене був день народження, відзначили скромно, в родинному колі, покликали батьків і кумів, мою сестру з чоловіком і дітками.
І ось на цьому маленькому святі моя свекруха подарувала мені цю супер-скриньку, у якій лежали три колечка, золоті, з камінням, але древні, аж почорнілі, і дуже грубої роботи. І ще там були браслет і підвіска, того ж самого рівня.
Я подарунок, звичайно, прийняла, але одразу зрозуміла, що ні я, ні наша дочка таке ніколи носити не будемо. Більше того, я прекрасно розумію, чому свекруха подарувала мені ці речі: витрачатися на нормальний подарунок мама чоловіка не схотіла витрачатися, положити якусь грошину в конверт теж не забажала.
От я й отримала диво-скриньку з штуками, які свекрусі самій вже давно не потрібні і не будуть потрібні. Вона сказала, що це перстні ще її мами, а браслет і підвіска – подарунки спочилого чоловіка.
Що мені було з ними робити? Чоловік сказав – роби, що хочеш. А наша донечка Улянка, які 14 років, давно мріяла про айфон – у неї в класі і в її компанії майже у всіх такі телефони. Але наш сімейний бюджет не дозволяв купити дитині такий гаджет, адже він коштує 40-50 тисяч гривень.
От я й знайшла вихід – понесла до ювеліра подарунок Ніни Павлівни. І ви уявляєте – виручених за все те добро грошей якраз вистачило Улянці на телефон! Радості дитини не було меж, адже ми сказали їй, що покупка, якщо й буде, то не раніше нового року. А тут така несподіванка для неї!
А потім я в мить стала поганою невісткою, і свекруха квартиру перепише на дочку. Через мене мій чоловік такої милості від мами тепер позбавляється.
Весь цей місяць свекруха ходила й мало не щодня придивлялася до мене – одягла я їх чи ні? А куди такі грубі? На пальці ніг, під шкарпетки? Ну чесне слово.
А цими вихідними мама чоловіка помітила в Улянки айфон, передостанню модель ми їй взяли, якраз грошей вистачило мені з продажу того її барахла, яке мама чоловіка мені припіднесла, вважаючи сімейними коштовностями.
І тепер я в опалі, дочка й чоловік – також. Ось таке я наробила. І як тепер прожити без її коштовностей і без примарної майбутньої половини квартири – гадки не маю.
Фото – авторське.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.
