Я дочці так і сказала, що або він бере наше гарне родове прізвище “Лисенко”, або про долю в спадку нехай Ліля забуде, все сину залишу. Ну як я буду навіть перед сусідами виглядати, коли в мене по двору “собачки”-онуки бігати будуть? Ще й не особливо породисті, я вам скажу, бо зять там щось таке, з робочого люду.
А дочка-собачка – ну за що мені оце все? Добре, чоловік на небесах шість років вже – він би не знаю, як би це сприйняв! Та я не змирюся, це вище моїх сил!
Ми з чоловіком, вже спочилим, прожили у вели районному центрі, в своєму великому будинку. Виростили двох дітей, сина й дочку, Богдана й Лілю. Ми з чоловіком обоє з інтелігентних родин, наші предки – вчені, вчителі, лікарі.
Я теж викладач у нашій місцевій школі, чоловік працював далекобійником багато років, але це тому, що треба було утримувати родину, ростити наших дітей, а за освітою він був інженером.
Син наш навчався в столиці, там і одружився на киянці, з квартирою. у них підростають двоє онуків. Син з невісткою, хоч і міські, часто приїздять до мене, допомагають в господарстві – син завжди щось полагодить, невістка десь прибере, десь помиє, готуємо разом вечерю чи обід, коли в гостях.
З дочкою в мене трохи інші стосунки, але теж все добре. Ліля вивчилася в місцевому обласному виші і зараз має в нашому місті дві успішні кав’ярні, але житло орендує, ще не купила своє, хоч і хоче. Я раніше їй взагалі пропонувала жити разом зі мною, і чоловіка, коли він у неї буде, теж до мен привести – місця всім вистачить.
Але Ліля в мене дуже самостійна, вона сказала, що жити буде лише окремо. Їй 30 років зараз, і ось тільки недавно Ліля познайомила мене зі своїм майбутнім чоловіком. Хлопець наче й приємний, але такий, знаєте, простяцький хлоп, душа компанії, нічого аристократичного.
Більше того – я як почула прізвище цього Сашка, яке має намір взяти Ліля після розпису, – я ледь зі стільця не впала! А прізвище мого майбутнього зятя – Собачка. Уявляєте??? Собачка!
Подумала я кілька днів і виставила дочці ультиматум, інакше не можу. Я дочці так і сказала, що або він бере наше гарне родове прізвище “Лисенко”, або про долю в спадку нехай Ліля забуде, все сину залишу.
Ну справді, як я буду навіть перед сусідами виглядати, коли в мене по двору “собачки”-онуки бігати будуть? Ще й не особливо породисті, я вам скажу, бо зять там щось таке, з робочого люду.
Словом, Ліля чмихнула, що я можу лишити будинок Богдану чи собі, він їй і так не треба. А Собачкою вона таки стане, так і сказала. І не дзвонимо одна одній вже більше тижня.
Ну от що за людина така, скажіть? Дочка-собачка – ну за що мені оце все? Добре, чоловік на небесах шість років вже – він би не знаю, як би це сприйняв! Та я не змирюся, це вище моїх сил! можете дати якісь поради, як вмовити дочку схаменутися? Буду дуже вдячна!
Автор – Олена К.
Фото – авторське.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.
